Гаррі поплив трохи повільніше, заховав чарівну паличку в мантію й роззирнувся довкола, прислухаючись. Зробив у воді коло. Тиша тиснула на барабанні перетинки дужче, ніж раніше. Гаррі зрозумів, що він зараз дуже глибоко. Навколо ніщо не рухалось, лише повільно погойдувалися водорості.

— Ну, як твої успіхи?

Гаррі здалося, що в нього стався серцевий напад. Він рвучко озирнувся й побачив Плаксиву Мірту, що пропливала ззаду, дивлячись на нього крізь масивні окуляри в перламутровій оправі.

— Мірто! — Гаррі спробував закричати, але й тепер нічого не вийшло. Тільки велика бульбашка випливла з рота. Плаксива Мірта захихотіла.

— Пошукай отам! — вказала вона напрямок. — Я з тобою не попливу… Я не дуже їх люблю, вони завжди за мною ганяються, коли я близько підпливаю…

Гаррі мовчки підняв угору обидва великі пальці, щоб показати Мірті свою вдячність, і обережно поплив понад водоростями, побоюючись ґринділів, що могли там чатувати.

Він плив, як йому здалося, не менше двадцяти хвилин. Проминав великі обшири чорного мулу, який, потривожений рухом води, здіймався темними хмарками. І врешті-решт він почув уривок глибоко вкарбованої в його пам’ять пісні з яйця:

Гаррі поплив швидше й незабаром побачив крізь каламутну воду великий камінь попереду. На ньому були намальовані підводні мешканці. Вони тримали списи й полювали на істоту, схожу на велетенського кальмара. Гаррі проминув камінь, пливучи на звук пісні.

Скупчення неоковирних кам’яних халуп, порослих водоростями, виринуло раптом з каламуті. Тут і там у темних вікнах Гаррі помічав обличчя… вони анітрохи не були схожі на зображення русалки у ванній кімнаті старост.

Підводні мешканці мали сірувату шкіру й довге заплутане темно-зелене волосся. Очі в них були жовті, так само, як і поламані зуби, а на шиях теліпалися товсті разки намиста з гальки. Вони скоса позирали, як пропливає Гаррі. Один чи двоє з них випливли зі своїх печер, щоб краще його роздивитися. Їхні могутні срібні хвости лупили воду, а руки стискали списи.

Гаррі додав швидкості, й незабаром халуп побільшало. Біля деяких були грядочки з водоростями, а ще перед однією він помітив навіть домашнього ґринділа, прив’язаного до кілочка. Підводні мешканці з’являлися тепер з усіх боків, пожадливо витріщаючись на Гаррі, вказували на його перетинчасті руки та зябра й обговорювали його між собою, затуляючи руками роти. Гаррі завернув за ріг, і дуже дивне видовище відкрилося перед його очима.

Цілий натовп підводних мешканців зібрався біля будиночків, розташованих довкола такого собі підводного сільського майдану. Посередині співав хор русалок та водяників, кличучи до себе чемпіонів, а за хором височіла незграбна статуя: висічений з каменю здоровенний водяник. До хвоста статуї були міцно прив’язані четверо людей.