О восьмій годині вечора мадам Пінс погасила всі лампи й свічки і вигнала Гаррі з бібліотеки. Хитаючись під вагою книжок, Гаррі повернувся у шкільну вітальню, відсунув стіл у куток і продовжив пошуки. Нічого не знайшлося у «Несамовитій магії для нестямних чарівників»… нічого в «Посібнику з середньовічного чаклунства»… жодним словом про подвиги під водою не згадувалося ні в «Антології чарів вісімнадцятого століття», ні в «Жахливих мешканцях глибин», ані у «Внутрішніх силах, про наявність яких ви не знали, і що з ними робити тепер, як ви помудрішали».

Прибіг Криволапик, заскочив Гаррі на коліна, скрутився калачиком і замуркотів. Вітальня поступово порожніла. Усі весело бажали йому успіху на завтрашній ранок, цілком упевнені, як і Геґрід, що Гаррі влаштує повтор свого першого тріумфу. Гаррі нічого не міг їм відповісти, він просто кивав, почуваючись так, ніби в нього у горлі застряг м’ячик для гольфу. О десятій вечора він залишився у вітальні наодинці з Криволапиком. Уважно перегорнув усі принесені книги, а Рон з Герміоною все ще не повернулися.

Це кінець, сказав він сам собі. Нічого не вийде. Залишається вранці піти до озера й сказати суддям, що…

Він уявив, як пояснює, що не зможе виконати завдання. Ніби наяву побачив округлено-здивований погляд Беґмена, задоволену жовтозубу посмішку Каркарофа. Майже чув, як Флер Делякур каже: «Я це пгекгасно знала… Він недозгілий, кгихітний хльопчик». Побачив на чолі натовпу Мелфоя, на грудях у якого виблискує значок «Поттер-смердоттер». Побачив сумне, зневірене обличчя Геґріда…

Зненацька Гаррі підскочив, забувши, що на колінах у нього лежить Криволапик. Кіт сердито зашипів, звалившись на підлогу, зміряв Гаррі презирливим поглядом і гордо почимчикував, піднявши догори схожий на щітку для миття пляшок хвіст. Та Гаррі вже поспішав гвинтовими сходами до спальні… Він візьме плащ-невидимку, повернеться до бібліотеки й сидітиме там цілу ніч, якщо доведеться…

— Лумос! — прошепотів Гаррі через п’ятнадцять хвилин, відімкнувши двері бібліотеки.

Кінчик чарівної палички засвітився. Скрадаючись, Гаррі пройшовся вздовж книжкових стелажів, вибираючи потрібні книжки — книги заклять та чарів, книжки про русалок, водяників та підводних чудовиськ, книжки про славетних відьом і чарівників, про магічні винаходи, про все, що може містити хоча б короткі згадки про тривале перебування під водою. Відніс книги до столу й узявся до роботи, присвічуючи собі вузьким струменем світла з чарівної палички, коли-не-коли поглядаючи на годинник…

Перша ночі… друга… він примушував себе продовжувати лише тому, що вірив: «Наступна книга… у наступній буде… вже в наступній…»