— Я не маю про це ані найменшого уявлення.

Гаррі мовчки дивився на вируючу сріблясту речовину в чаші. Йому нестерпно кортіло поставити ще два запитання… та вони стосувалися живих людей…

— А містер Беґмен… — не стримався він.

— Його більше не звинувачували в темних справах, — спокійно відповів Дамблдор.

— Розумію, — квапливо сказав Гаррі, не відводячи погляду від сита спогадів, яке після того, як професор перестав додавати туди свої думки, вирувало набагато повільніше. — А… е-е-е…

Але сито спогадів запитало замість нього: на його поверхні з’явилося обличчя Снейпа. Дамблдор зиркнув на нього, а тоді перевів погляд на Гаррі.

— Так само, як і професора Снейпа, — мовив він.

Гаррі глянув у ясно-блакитні очі Дамблдора, і те, що він дуже хотів знати, зірвалося з язика раніше, ніж він це усвідомив:

— Професоре, чому ви вважаєте, що він справді перестав підтримувати Волдеморта?

Кілька секунд Дамблдор дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Гаррі, це стосується тільки професора Снейпа й мене.

Гаррі зрозумів, що розпитування закінчено, Дамблдор не сердився, але якась нотка в його голосі сповістила Гаррі, що йому час іти. Він підвівся, Дамблдор теж.

— Гаррі, — сказав професор, коли Гаррі підійшов до дверей. — Будь ласка, нікому не кажи про Невілових батьків. Він має право сам про це розповісти — коли буде готовий.

— Так, пане професоре, — кивнув Гаррі й повернувся, щоб вийти.

— І ще…

Гаррі озирнувся.

Дамблдор стояв над ситом спогадів, котре відкидало на його обличчя сріблясті плями світла. Він здавався старим, як ніколи. Коротку мить він мовчки дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Хай тобі пощастить на третьому завданні.

Розділ тридцять перший Третє завдання

Розділ тридцять перший