Третє завдання
— Дамблдор також вважає, що Відомо-Хто стає сильнішим? — прошепотів Рон.
Усім побаченим у ситі спогадів, майже всім, що почув від Дамблдора, і тим, що він йому показав, Гаррі поділився з Роном та Герміоною. І, зрозуміло, з Сіріусом. Лист до нього Гаррі відіслав одразу, як вийшов з Дамблдорового кабінету. Друзі знову засиділись у вітальні до пізньої ночі, обговорюючи всі подробиці, аж поки Гаррі запаморочилося в голові, і він нарешті зрозумів слова Дамблдора про те, що часом, коли голова переповнюється думками, їх хочеться злити.
Рон дивився на вогонь у каміні. Гаррі здалося, наче Рон трохи тремтить, хоч вечір був теплий.
— І він довіряє Снейпові? — спитав Рон. — Невже він довіряє Снейпові, хоч і знає, що той був смертежером?
— Так, — кивнув Гаррі.
Герміона протягом десяти хвилин не зронила ані слова. Вона сперлася чолом на руки і втупилася поглядом у коліна. Гаррі подумав, що їй так само не завадило б скористатися ситом спогадів.
— Ріта Скітер, — пробурмотіла вона врешті-решт.
— Ти й досі через неї переживаєш? — аж не повірив Рон.
— Я не переживаю, — промовила до своїх колін Герміона. — Я просто міркую… Пам’ятаєте, що вона мені сказала у «Трьох мітлах»? «Я про Лудо Беґмена знаю таке, що в тебе волосся дибки стало б…» Вона ж саме це мала на увазі, правда? Вона писала про процес над Беґменом і знала, що він передавав інформацію смертежерам. І Вінкі теж, пам’ятаєте… «Містер Беґмен — поганий чарівник». Містер Кравч, очевидно, розсердився, що Беґмену вдалося уникнути кари, і говорив про це вдома.
— Так, але ж Беґмен передавав інформацію ненавмисне…
Герміона стенула плечима.
— А Фадж вважає, що це
— Так, — підтвердив Гаррі, — але він каже це лише тому, що Кравч зник неподалік від бобатонської карети.
— А ми про неї й не думали, — повільно промовив Рон. — Запевняю вас, що вона таки справді має в собі кров велетнів і не хоче цього визнавати…
— Звісно, що не хоче, — різко мовила Герміона, підводячи голову. — Ви ж бачите, що сталося з Геґрідом, коли Ріта Скітер вивідала про його маму. Бачите, що Фадж квапиться робити про неї висновки лише тому, що вона частково велетка. Кому потрібні такі упередження? Напевно, і я б сказала, що маю великі кістки, якби знала, що мене чекає за правду.
Герміона поглянула на годинника.
— Ми так і не потренувалися! — вражено вигукнула вона. — Ми збиралися вивчити стримувальне закляття! Завтра обов’язково візьмемося за нього! Гаррі, тобі треба поспати.