— Отже, Волдеморт поцупив Морфінову чарівну паличку й скористався нею? — виструнчився на стільці Гаррі.

— Саме так, — сказав Дамблдор. — У нас немає спогадів, які б це підтвердили, але, думаю, можна не сумніватися, що так воно й було. Волдеморт приголомшив свого дядька, забрав його чарівну паличку, а тоді подався на другий бік долини до «великого будинку отам». Убив того маґла, що колись покинув його матір-відьму, а на додачу ще й своїх маґлівських діда й бабу, таким чином назавжди знищуючи останні сліди недостойного Редлівського роду й помстившись батькові, який не хотів його знати. Після того повернувся до Ґонтової халупи, виконав складну магічну процедуру вживляння у дядькову свідомість фальшивих спогадів, поклав Морфінову чарівну паличку коло її непритомного власника, забрав собі старовинний перстень і зник.

— А Морфін так і не збагнув, що він нічого такого не робив?

— Не збагнув, — підтвердив Дамблдор. — Як я вже казав, він цілком визнав свою вину, та ще й вихвалявся скоєним.

— Але ж у ньому постійно сиділи й ці, справжні спогади!

— Так, але щоб їх з нього видобути, необхідно було вдатися до потужної й кваліфікованої виманології, — пояснив Дамблдор, — а кому було потрібно занурюватися в Морфінову свідомість, якщо він і так зізнався в скоєнні злочину? Однак мені вдалося відвідати Морфіна в останні тижні його життя. Я тоді прагнув знайти якомога більше інформації про Волдемортове минуле. З великими труднощами добув я з нього ці спогади. Коли я побачив, що вони містять, то домагався звільнення Морфіна з Азкабану. Та поки в міністерстві вирішували, Морфін уже помер.

— Але ж чому в міністерстві не виявили, що то саме Волдеморт заподіяв таке Морфінові? — сердито запитав Гаррі. — Він же був тоді ще неповнолітній, правда? Мені здавалося, що чари, виконані неповнолітніми, легко виявити!

— Цілком слушно… легко виявити чари, але не їх виконавців: ти ж пам’ятаєш, як міністерство звинуватило тебе в застосуванні закляття «Політ», що його насправді виконав…

— Добі, — прохрипів Гаррі; ця несправедливість ще й досі його гризла. — Отож, якщо ти неповнолітній і вдаєшся до магії в домі дорослого чаклуна або відьми, то міністерство нічого не знатиме?

— Там нізащо не визначать, хто саме вдавався до магії, — підтвердив Дамблдор, з ледь помітною усмішкою спостерігаючи за обуреним Гаррі. — Вони вважають, що батьки-чаклуни самі повинні стежити за поведінкою дітей у власному домі.

— Та це ж безглуздя, — сердився Гаррі. — Дивіться, що сталося з Морфіном!

— Згоден, — сказав Дамблдор. — Який би він не був, той Морфін, та він не заслуговував на таку смерть і на звинувачення у вбивствах, яких він не скоював. Але вже пізня година, а я хочу на прощання показати тобі ще один спогад…