— …це твоя помилка, хлопче, згадаєш мої слова.

Мряка розсіялася не менш раптово, ніж з’явилася, але ніхто не звернув на це уваги, і взагалі всі поводилися так, ніби не сталося нічого незвичного. Гаррі спантеличено роззирнувся довкола, і тієї миті золотий годинничок на письмовому столі у Слизорога пробив одинадцяту годину.

— Ой, людоньки, невже так пізно? — забідкався Слизоріг. — Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше — покарання. І тебе це стосується, Ейвері.

Слизоріг важко підвівся з крісла й поніс до письмового стола свій порожній келих, а хлопці тим часом виходили. Редл, одначе, не поспішав. Гаррі бачив, що він зумисне затягує час, щоб залишитися в кабінеті наодинці зі Слизорогом.

— Поспіши, Томе, — сказав Слизоріг, коли озирнувся й побачив, що хлопець і досі тут. — Бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста…

— Пане професоре, я хотів вас щось запитати.

— То питай, хлопче, скоріше…

— Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?

І знову сталося те саме: кімнату заповнив такий густий туман, що Гаррі зовсім не бачив ні Слизорога, ні Редла; бачив лише Дамблдора, що незворушно всміхався поруч із ним. А тоді знову, як і перед тим, загримів голос Слизорога.

— Я нічого не знаю про горокракси і не сказав би тобі, якби й знав! А тепер негайно йди звідси і в моїй присутності про них більше навіть не згадуй!

— От і все, — спокійно мовив Дамблдор. — Час повертатися.

І ноги Гаррі відірвалися від підлоги, щоб за кілька секунд знову торкнутися килима перед Дамблдоровим письмовим столом.

— І це все? — розчаровано запитав Гаррі.

Дамблдор казав, що це мав бути найважливіший спогад, але він там не побачив нічого аж такого незвичайного. Певна річ, ота мряка й те, що її ніхто не помічав, — це було доволі дивно, а, окрім того, більше нічого особливого не було. Хіба що Редл щось запитав і не отримав відповіді.

— Ти, мабуть, помітив, — Дамблдор уже сидів за своїм столом, — що в ці спогади втручалися.

— Втручалися? — перепитав Гаррі, теж сідаючи.

— Саме так, — підтвердив Дамблдор, — професор Слизоріг намагався змінити власну пам’ять.

— А навіщо це йому?

— Бо він, гадаю, соромився своїх спогадів, — припустив Дамблдор. — Він спробував переробити власну пам’ять, щоб показати себе в кращому світлі, і стер ті частини, які не повинні були потрапити мені на очі. Як ти помітив, він це зробив доволі незграбно, і це лише на краще, бо демонструє той факт, що справжня пам’ять і далі існує попри всі ці поверхові видозміни.