— Ну от, — радісно сказала Гепзіба, — а де ж та Гокі? О, так… ти ж тут… забери, Гокі…

Ельфиня слухняно взяла коробку з чашечкою, а Гепзіба глянула на плоскішу коробочку, що лишилася в неї на колінах.

— Думаю, Томе, це тобі сподобається ще більше, — прошепотіла вона. — Нахилися, хлопче, щоб краще бачити… авжеж, Беркс знає, що я ним володію, бо саме в нього я його й купила, але тепер, я не сумніваюся, він мріє знову ним заволодіти, коли мене не стане…

Вона клацнула точеною філігранною защіпкою й підняла накривку. Там на гладенькому малиновому оксамиті лежав важкий золотий медальйон.

Цього разу Волдеморт простяг руку, не чекаючи запрошення, і підніс медальйон до світла, щоб уважно його розглянути.

— Слизеринів знак, — тихенько сказав він, дивлячись, як виграє світло на вишукано оздобленій літері «С».

— Саме так! — вигукнула Гепзіба; її захопило те, як зачаровано дивився Волдеморт на медальйон. — Я заплатила за нього високу ціну, але просто не могла випустити з рук. Такий неймовірний скарб! Я просто мусила мати його у своїй колекції. Беркс його, очевидно, купив у якоїсь нещасної, а та, мабуть, десь украла, гадки не маючи про його справжню вартість…

Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а суглоби пальців, що тримали ланцюжок медальйона, побіліли.

— …припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон… гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю…

Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт його не віддасть, але медальйон вислизнув з його пальців і знову опинився на червоній оксамитній подушечці.

— Отак-от, любий Томе. Гадаю, для тебе це була насолода!

Гепзіба глянула на нього, і Гаррі вперше побачив, як зів’яла її дурнувата усмішка.

— З тобою все гаразд, хлопчику?

— О так, — спокійно відповів Волдеморт. — Усе чудово…

— Мені здалося… але це, мабуть, гра світла… — Гепзіба рознервувалася, і Гаррі здогадався, що й вона помітила миттєвий червоний спалах у Волдемортових очах. — На, Гокі, віднеси й замкни… тими закляттями, що й завжди…

— Треба вертатися, Гаррі, — тихо сказав Дамблдор і, поки крихітна ельфиня виносила коробочки, він схопив Гаррі за лікоть, і вони помчали крізь небуття у директорський кабінет.

— Гепзіба Сміт померла через два дні після цієї сценки, — повідомив Дамблдор, сідаючи й пропонуючи Гаррі теж сісти. — Міністерство засудило ельфиню-домовичку Гокі за випадкове додавання отрути у вечірнє какао господині.

— Не може бути! — сердито вигукнув Гаррі.