На Волдемортовім обличчі не ворухнувся жоден м’яз, коли він прорік:

— Велич викликає заздрість, заздрість породжує злобу, злоба плодить брехню. Ти мав би це знати, Дамблдоре.

— То ти називаєш «величчю» те, що робиш? — делікатно запитав Дамблдор.

— Безперечно, — відповів Волдеморт, і його очі спалахнули червоним полум’ям. — Я експериментував; я бував на межі й сягав чарами туди, де ніхто ще не наважувався бувати…

— Певними чарами, — спокійно виправив його Дамблдор. — Певними. Бо є такі чари, щодо яких ти залишаєшся… вибач мені… цілковитим неуком.

Волдеморт уперше посміхнувся. Це був глузливий вищир, зловісний оскал — гірший за найлютіший погляд.

— Давня суперечка, — м’яко сказав він. — Одначе, Дамблдоре, я ще не бачив підтверджень твого припущення, що любов могутніша за мої чари.

— Можливо, ти не там шукав? — припустив Дамблдор.

— А де ж знайти краще місце для моїх пошуків, ніж тут, у Гоґвортсі? — запитав Волдеморт. — Дозволиш мені повернутися? Дозволиш мені поділитися своїми знаннями з учнями? Я пропоную тобі себе і свій талант. Я в твоєму розпорядженні…

Дамблдор підняв брови.

— А що буде з тими, хто зараз у твоєму розпорядженні? Що станеться з тими, хто називає себе… ходять такі чутки… смертежерами?

Волдеморт, як помітив Гаррі, не сподівався, що Дамблдор про це знає; Волдемортові очі знову спалахнули червоним, а щілинки-ніздрі сіпнулися.

— Мої друзі, — сказав він після секундної паузи, — робитимуть свою справу й без мене.

— Я радий, що ти вважаєш їх друзями, — сказав Дамблдор. — Бо в мене склалося враження, що вони твої слуги.

— Ти помиляєшся, — заперечив Волдеморт.

— Отже, якщо я вирішу відвідати сьогодні «Кабанячу голову», то не побачу там, як їхня компанія… Нот, Розьє, Мульцибер, Дологов… чекає твого повернення? Справді вірні друзі, якщо в такий сніг серед ночі забралися так далеко лише для того, щоб побажати тобі успіху у спробі здобути посаду вчителя.

Поза сумнівом, Волдемортові було неприємно довідатися, що Дамблдор детально знає, з ким він подорожує; однак він блискавично опанував себе.

— Ти, як завжди, всезнаючий, Дамблдоре.

— Та ні, просто товаришую з тамтешнім шинкарем, — просто сказав Дамблдор. — А зараз, Томе…

Дамблдор поставив порожнього келиха й випростався в кріслі, склавши докупи в характерному жесті кінчики пальців.