— Кажу тобі, Гаррі, що той дурний Принц тобі не допоможе! — підвищила голос Герміона. — Примусити когось зробити те, що ти хочеш, можна лише закляттям «Імперіус», але воно заборонене…

— Я це знаю, дякую, — буркнув Гаррі, не зводячи очей з книжки. — Тому я й шукаю щось інше. Дамблдор казав, що сироватка правди тут не подіє. Має бути щось інше — якесь зілля чи закляття…

— Ти йдеш не тим шляхом, — не вгавала Герміона. — Дамблдор каже, що лише ти можеш здобути той спогад. Це означає, що ти єдиний можеш переконати Слизорога. Отже, підсипати йому зілля не треба — це міг би зробити хто завгодно…

— Як правильно писати «збройний»? — запитав Рон, щосили трусячи пером і дивлячись у пергамент. — Це ж не може бути «З… А… Д…»

— Ні, не може, — підсунула до себе Ронів реферат Герміона. — І «оракул» теж починається не з літер «С… Р… А…». Що це в тебе за перо?

— Самозвіряльне перо від Фреда й Джорджа… але, мабуть, чари вже вивітрились…

— Мабуть, — показала Герміона на назву реферату, — бо треба було писати про те, як подолати дементорів, а не «туалеторів», і я не пригадую, щоб ти міняв ім’я й прізвище на «Руні Ввазусруні».

— Ой! — приголомшено глянув Рон на свій пергамент. — Тільки не кажи, що доведеться все переписувати!

— Усе нормально, ми це виправимо, — підсунула Герміона до себе реферат і вийняла чарівну паличку.

— Я люблю тебе, Герміоно, — сказав Рон, падаючи на крісло і втомлено тручи очі.

Герміона ледь-ледь зашарілася й сказала:

— Дивися, щоб Лаванда не почула.

— Не почує, — буркнув собі під ніс Рон. — Або й почує… і порве зі мною…

— Чому ти сам з нею не порвеш, якщо так цього хочеш? — здивувався Гаррі.

— А ти хоч раз із кимось поривав? — спитав Рон. — Ви з Чо просто…

— Розійшлися і все, — договорив за нього Гаррі.

— Якби ж і в мене з Лавандою так вийшло, — похмуро сказав Рон, дивлячись, як Герміона мовчки торкається кінчиком чарівної палички кожного написаного з помилками слова, після чого всі орфографічні помилки самі виправлялися. — Але що більше я натякаю, що треба було б усе це припинити, то чіпкіше вона за мене хапається. Так, ніби я зустрічаюся з нашим велетенським кальмаром.

— Ось, — сказала Герміона хвилин за двадцять, віддаючи Ронові реферат.

— Дякую аж підскакую, — зрадів Рон. — Можна позичити в тебе перо, щоб дописати висновок?

Гаррі, що так досі й не знайшов нічого корисного в нотатках Напівкровного Принца, роззирнувся; у вітальні вже не було нікого, крім їхньої трійці, бо Шеймус щойно пішов спати, проклинаючи Снейпа з його рефератом. Чути було тільки потріскування вогню та рипіння Герміониного пера, яким Рон дописував останній абзац реферату про дементорів. Гаррі закрив підручник Напівкровного Принца, позіхнув, коли це…