— За дружбу! За щедрість! За десять ґалеонів з кожної волосинки!

І ще якийсь час після цього Геґрід і Слизоріг сиділи, обійнявшись, пліч-о-пліч і співали повільної й тужливої пісні про помираючого чаклуна на ім’я Одо.

— Йой, файні вмирають молодими, — бурмотів захмелілий Геґрід, похилившись на стіл, поки Слизоріг вимучував приспів. — Мій татусьо так рано пішов на той світ… і твої, Гаррі, мамця й татко…

З Геґрідових очей знову рясно потекли величезні сльози; він ухопив Гаррі за руку й почав її трясти.

— …файніших чаруна й чаклівниці їхнього віку я ніколи не знав… йой, яке жахіттє… яке жахіттє…

Слизоріг тужливо завивав:

— …жахіттє, — прохрипів Геґрід, його велика кудлата голова впала на руки й він голосно захропів.

— Даруйте, — гикнув Слизоріг. — Я знаю, що мені слон на вухо наступив.

— Геґрід мав на увазі не ваш спів, — тихенько пояснив Гаррі. — Він казав про те, як помирали мої мама й тато.

— Он як, — ледве стримав могутню відрижку Слизоріг. — Ой, лишенько. Так, це було… це справді було жахіття. Страшне… Жахіття…

Він явно не знав, що казати далі, тому знову налив у кухлі вина.

— Ти ж, Гаррі… навряд чи це пам’ятаєш? — незграбно запитав він.

— Ні… мені ж був лише рочок, коли вони загинули, — пояснив Гаррі, не зводячи очей з полум’я свічки, що колихалося від могутнього Геґрідового хропіння. — Але опісля я багато довідався про те, що сталося. Тато загинув перший. Ви про це знали?

— Я… я не знав, — ледь чутно озвався Слизоріг.

— Так… Волдеморт його вбив, а тоді переступив через його тіло й пішов до мами, — говорив далі Гаррі.

Слизоріг здригнувся всім тілом, але не зміг відвести переляканого погляду від обличчя Гаррі.

— Він наказав їй забиратися геть, — безжально вів далі Гаррі. — Сказав, що їй не треба вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.

— Ой, лишенько, — белькотів Слизоріг. — Вона могла б… їй не треба було… це жахливо…

— Жахливо, правда? — ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. — Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…

— Годі! — зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. — Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…