— Цікавлять? Шановний Геґріде, та я благоговію перед ними, — сказав Слизоріг, відходячи від тіла. Гаррі помітив, як блиснула пляшка, зникаючи в нього під плащем, але Геґрід, що знову витирав сльози, нічого не бачив. — То що… почнемо церемонію похорону?

Геґрід кивнув і вийшов наперед. Підняв велетенського павука й перекинув його, тяжко крекнувши, в темну яму. Павук гепнувся на дно з жахливим хрускотом. Геґрід знову заплакав.

— Я розумію, тобі важко, бо ти його добре знав, — поспівчував Слизоріг і поплескав Геґріда по лікті, бо, як і Гаррі, вище не діставав. — То, може, я скажу кілька слів?

«Мабуть, він вицідив з Араґоґа багато високоякісної отрути», — подумав Гаррі, бо Слизоріг мав надзвичайно вдоволений вигляд, коли підійшов до краю ями й прорік поволі й урочисто:

— Прощавай, Араґоже, павучий королю! Ті, хто тебе знав, ніколи не забудуть довгої й вірної дружби з тобою! Твоє тіло зітліє, але дух твій житиме в затишних, обплутаних павутинням закутках твого рідного Лісу. Нехай процвітають твої багатоокі нащадки, а твої побратими-люди хай знайдуть розраду й утішаться після трагічної втрати.

— Се було… се було… так файнесенько! — заголосив Геґрід і впав на купу гною, розпачливо ридаючи.

— Та годі вже, годі, — примовляв Слизоріг; потім махнув чарівною паличкою — і величезна гора землі здійнялася вгору, а тоді з глухим гупанням засипала мертвого павука, утворивши ошатний могильний горб. — Ходімо, чогось вип’ємо. Гаррі, візьми його з того боку… вставай, Геґріде… отак, дуже добре…

Вони посадили Геґріда в крісло за столом. Іклань, який під час похорону сидів, зіщулившись, у своєму кошику, тепер тихенько почалапав до них і, як завжди, поклав важку голову Гаррі на коліна.

Слизоріг відкоркував принесену з собою пляшку вина.

— Я їх усі перевірив, чи немає отрути, — запевнив він Гаррі, виливаючи майже всю першу пляшку в Геґрідів кухоль з відро завбільшки і подаючи його Геґрідові. — Примусив одного ельфа-домовика продегустувати кожнісіньку пляшку після того, що сталося з твоїм бідолашним приятелем Рупертом.

Гаррі яскраво уявив собі Герміонине обличчя, якби вона почула про таку наругу над ельфами-домовиками, тому вирішив їй про це не казати.

— Це тобі, Гаррі… — приказував Слизоріг, розливаючи другу пляшку порівну в два інші кухлі, — … а це мені. Ну, — підняв він високо свого кухля, — хай Араґоґові буде пухом земля.

— Хай буде пухом, — повторили разом Гаррі й Геґрід.

Слизоріг і Геґрід добряче хильнули зі своїх кухлів. А от Гаррі, якому фелікс-феліціс осявав кожен його наступний крок, знав, що не повинен пити, тому просто прикинувся, що відсьорбнув ковточок, і поставив кухля на стіл перед собою.