Гаррі помчав прямо до туалету поверхом нижче, запихаючи по дорозі в сумку Ронову «Прогресивну методику зіллєваріння».

За хвилину він уже стояв перед Снейпом, котрий мовчки простяг руку до сумки. Гаррі, важко дихаючи й відчуваючи, як пече в грудях, віддав її й чекав.

Снейп по одному витягував підручники й оглядав. Останнім залишився підручник настійок, і він дуже уважно його переглянув, перш ніж заговорити.

— Поттер, це твій підручник «Прогресивної методики зіллєваріння»?

— Так, — відповів Гаррі, усе ще важко дихаючи.

— Ти в цьому впевнений, Поттер?

— Так, — трохи виклично підтвердив Гаррі.

— Ти купив цю «Прогресивну методику зіллєваріння» в книгарні «Флоріша й Блотса»?

— Так, — рішуче визнав Гаррі.

— Тоді чому, — запитав Снейп, — зсередини на палітурці написано «Руні Ввазусруні»?

Серце в Гаррі на мить зупинилося.

— Це моє прізвисько, — відповів він.

— Твоє прізвисько, — повторив Снейп.

— Так… мене так прозвали друзі, — уточнив Гаррі.

— Я розумію, що таке прізвисько, — сказав Снейп. Його холодні чорні очі знову почали свердлити Гаррі, але він намагався в них не дивитися. Закрий свій мозок… закрий свій мозок… але ж він так і не навчився цього робити…

— Знаєш, що я думаю, Поттер? — дуже спокійно запитав Снейп. — Я думаю, що ти брехун і шахрай, і що ти заслуговуєш відбувати в мене покарання щосуботи аж до кінця семестру. А ти що думаєш, Поттер?

— Я… я з цим не погоджуюся, пане професоре, — відповів Гаррі, і далі уникаючи Снейпових очей.

— Побачимо, що ти скажеш після покарань, — сказав Снейп. — О десятій ранку в суботу, Поттер. У моєму кабінеті.

— Але ж, пане професоре… — пробелькотів у розпачі Гаррі. — Квідич… останній матч цього…

— Рівно о десятій, — прошипів Снейп і вишкірив жовті зуби. — Бідолашний Ґрифіндор… цього року четверте місце вам забезпечене…