— …щоб піднести людям дух! — зірвався Скрімджер.

Гаррі кинув на нього довгий погляд.

— А Стена Шанпайка вже випустили?

Скрімджер огидно побагровів, дуже нагадуючи дядька Вернона.

— Я бачу, що ти…

— …відданий душею й тілом Дамблдорові, — додав Гаррі. — Саме так.

Скрімджер ще якусь мить дивився на нього, а тоді відвернувся й, більше нічого не кажучи, пошкутильгав геть. Гаррі бачив, що й Персі, і вся міністерська делегація чекають на свого керівника, боязко поглядаючи на ридаючого Геґріда й на Ґропа, які й досі не вставали зі своїх місць. Рон з Герміоною бігли до Гаррі повз Скрімджера, що шкутильгав у протилежний бік.

Гаррі відвернувся й повільно пішов далі, чекаючи, коли вони його наздоженуть; урешті-решт вони всі троє зупинилися в затінку того самого бука, під яким так любили сидіти в радісніші часи.

— Чого від тебе хотів Скрімджер? — прошепотіла Герміона.

— Того самого, що й на Різдво, — знизав плечима Гаррі. — Щоб я виклав йому таємну інформацію про Дамблдора і щоб рекламував роботу міністерства.

Рон якусь мить намагався стриматися, а тоді голосно гукнув Герміоні:

— Я зараз піду й наб’ю Персі пику!

— Не треба, — схопила вона його за руку.

— Це мені піднесе настрій!

Гаррі засміявся. Навіть Герміона всміхнулася, але її усмішка зів’яла, коли вона глянула на замок.

— Не віриться, що ми можемо більше ніколи сюди не повернутися, — тихенько сказала вона. — Хіба можна закривати Гоґвортс?

— Може, його й не закриють, — припустив Рон. — Тут ми не в більшій небезпеці, ніж удома. Зараз однаково скрізь. Я навіть сказав би, що в Гоґвортсі безпечніше, тут більше чаклунів, які можуть оборонятися. Що думаєш, Гаррі?

— Навіть якщо школу знову відкриють, я вже сюди не повернуся, — відповів Гаррі.

Рон здивовано роззявив рота, а Герміона сумно зітхнула:

— Я знала, що ти це скажеш. А що ж ти тоді робитимеш?