Вона смикнула його за руку, та Гаррі не звернув уваги. Він дивився на якусь темну споруду, що стояла останньою в ряду будиночків. Прискорив ходу й поволік за собою Герміону. Дівчина ледве не впала, послизнувшись на льоду.
— Гаррі…
— Дивися… дивися, Герміоно…
— Я не… ой!
Він його побачив. Чари Довіри, мабуть, померли разом з Джеймсом і Лілі. Живопліт буйно розрісся за ті шістнадцять років, відколи Геґрід забрав Гаррі з купи каміння, що й досі було розкидане поміж високої, по пояс, пожухлої трави. Більша частина будинку збереглася, зараз усю її вкривав темний плющ та сніг. А от правий бік верхнього поверху було розтрощено вщент. Гаррі не сумнівався, що туди зрикошетило закляття. Вони стояли з Герміоною біля воріт, дивлячись на руїни будинку, що колись, мабуть, нічим не відрізнявся від сусідніх.
— Цікаво, чому його не відбудували? — прошепотіла Герміона.
— Може, його неможливо відбудувати? — відповів Гаррі. — Може, це як рани від Темної магії, що ніколи не гояться?
Він висунув руку з-під плаща й торкнувся засніжених заіржавілих воріт, не з бажання їх відчинити, а просто, щоб потриматися за частинку дому.
— Ти ж не будеш туди заходити? Це небезпечно і… ой, Гаррі, дивись!
Це сталося, мабуть, через те, що він торкнувся воріт. Просто в них на очах з землі, пробиваючись крізь плетиво кропиви й бур’янів, наче химерна швидкоросла квітка, здійнявся дерев’яний знак, на якому золотими літерами було написано:
На цьому місці вночі 31 жовтня 1981 року загинули Лілі та Джеймс Поттери. Їхній син Гаррі — єдиний на світі чарівник, що вцілів після смертельного закляття. Цей будинок, невидимий для маґлів, залишено в зруйнованому стані як пам’ятник Поттерам і як нагадування про жорстоке насильство, що знищило їхню родину.
На цьому місці вночі 31 жовтня 1981 року загинули Лілі та Джеймс Поттери.
Їхній син Гаррі — єдиний на світі чарівник, що вцілів після смертельного закляття.
Цей будинок, невидимий для маґлів, залишено в зруйнованому стані як пам’ятник Поттерам і як нагадування про жорстоке насильство, що знищило їхню родину.
Навколо цих акуратно виписаних слів було безліч закарлючок, доданих чаклунами та чарівницями, що відвідували місце, де врятувався «Хлопець, що вижив». Дехто просто написав своє ім’я вічним чорнилом, дехто вирізав у деревині ініціали, а дехто залишив свої побажання. Найсвіжіші, що ясніли серед павутиння нашкрябаних за шістнадцять років магічних написів, були дуже схожі.