Зі срібної рамки ліниво всміхався до Гаррі золотоволосий життєрадісний злодій — юнак, що сидів колись у Ґреґоровича на підвіконні. І Гаррі відразу згадав, де він бачив цього юнака раніше: в «Житті та смітті Албуса Дамблдора» його рука лежала на плечі юного Дамблдора. Решта фотографій, яких тут не вистачало, були, мабуть, там само — в Рітиній книзі.

— Місіс… міс… Беґшот, — звернувся він до неї трохи тремтячим голосом. — Це хто?

Батільда стояла посеред кімнати, дивлячись, як Герміона розпалює вогонь у каміні.

— Міс Беґшот? — повторив Гаррі й ступив до неї з фотографією в руках. Батільда почула його голос і підняла голову, а горокракс ще швидше закалатав у нього на грудях.

— Хто ця людина? — запитав Гаррі, простягаючи знімок їй під очі.

Батільда серйозно глянула на фото, а тоді на Гаррі.

— Ви знаєте, хто це такий? — перепитав він повільніше й голосніше. — Цей чоловік? Ви його знаєте? Як його звати?

Батільда дивилася відсутнім поглядом. Гаррі відчув страшне розчарування. І як та Ріта Скітер зуміла витиснути з Батільди її спогади?

— Хто цей чоловік?! — повторив він запитання, зриваючись на крик.

— Гаррі, що ти робиш? — стривожилася Герміона.

— Герміоно, на цьому фото той злодій, що пограбував Ґреґоровича! Будь ласка! — знову попросив він Батільду. — Хто це?

Та вона тільки дивилася й мовчала.

— Чого ви нас покликали за собою, місіс… міс… Беґшот? — втрутилася Герміона. — Ви щось хотіли нам сказати?

Ніби не почувши Герміони, Батільда почовгала до Гаррі. Легенько смикнула головою й озирнулася на коридор.

— Ви хочете, щоб ми звідси пішли? — запитав він.

Вона знову смикнула головою, але тепер показала спочатку на нього, тоді на себе, а тоді на стелю.

— А, ясно… Герміоно, здається, вона хоче, щоб я пішов з нею нагору.

— Добре, — погодилась Герміона, — ходімо.