Та коли Герміона зрушила з місця, Батільда на диво енергійно захитала головою, знову показуючи спочатку на Гаррі, а потім на себе.

— Вона хоче, щоб я пішов з нею сам.

— Чому? — запитала Герміона, і її пронизливий високий голос луною розійшовся в освітленій свічками кімнаті. Стара тільки головою похитала, почувши цей вигук.

— Може, Дамблдор звелів їй віддати меча мені і тільки мені одному?

— А ти думаєш, вона знає, хто ти такий?

— Так, — відповів Гаррі, дивлячись у каламутні очі, що прикипіли поглядом до його очей, — думаю, що знає.

— Ну що ж, іди. Але не затримуйся там, Гаррі.

— Показуйте дорогу, — сказав Гаррі Батільді.

Вона, здається, зрозуміла, бо почовгала до дверей. Гаррі заспокійливо зиркнув на Герміону, хоч не знав, чи вона це помітила. Обхопивши себе руками за плечі, дівчина стояла серед усього цього розгардіяшу й дивилася на книжкову шафу. Виходячи з кімнати, Гаррі непомітно від Герміони й Батільди сховав під куртку фотографію невідомого злодія в срібній рамці.

Сходи були круті й вузенькі. Гаррі відчував спокусу впертися про всяк випадок руками в широку Батільдину спину, щоб стара не повалилася на нього, що було цілком імовірно. Помаленьку, сопучи, вона видерлася на сходовий майданчик, одразу ж повернула праворуч і повела його до спальні з низенькою стелею.

Там було темно, наче в підвалі, й нестерпно смерділо. Гаррі встиг помітити нічний горщик, що виднівся з-під ліжка, але Батільда зачинила двері, й усе поглинула непроникна темрява.

— Лумос, — вимовив Гаррі, і його чарівна паличка засвітилася. Він здригнувся — за ці кілька секунд темряви Батільда підступила до нього зовсім близько, хоч її кроків він і не чув.

— Ти Поттер? — прошепотіла вона.

— Так, це я.

Вона кивнула — поволі, серйозно. Гаррі відчував, що горокракс закалатав дуже швидко, швидше за його серце. Відчуття було неприємне й тривожне.

— Ви щось для мене маєте? — запитав Гаррі, але її увагу, здається, відвернув освітлений кінчик його чарівної палички.

— Ви маєте щось для мене? — повторив він.

Тут вона заплющила очі, й одночасно сталося кілька подій: шрам Гаррі боляче засмикався; горокракс сіпнувся так, що аж светр на грудях ворухнувся; а темна й смердюча кімната на мить ніби розчинилася. Він відчув наплив радості і сказав високим, холодним голосом: «Тримай його».

Гаррі захитався. Темна смердюча кімната з’явилася знову. Він не розумів, що сталося.