— Герміоно, де моя чарівна паличка?

Вона закусила губу, і з її очей бризнули сльози.

— Гаррі…

— Де моя паличка?

Вона сягнула рукою під ліжко й простягла йому чарівну паличку.

Гостролистова його паличка була фактично розламана надвоє. Два дерев’яні уламки трималися разом лише завдяки тоненькій феніксовій пір’їні всередині. Гаррі взяв її в руки, наче живу істоту, яку жахливо поранили. Він не міг думати — усе зливалося в суцільну смугу паніки й страху. Простяг паличку Герміоні.

— Зціли її. Будь ласка.

— Гаррі, навряд, вона ж переломилася…

— Будь ласка, Герміоно, спробуй!

— Р-репаро.

Дві частинки чарівної палички поєдналися. Гаррі підніс її догори.

— Лумос!

Паличка ледь-ледь зажевріла і знову погасла. Гаррі націлився нею на Герміону.

— Експеліармус!

Герміонина чарівна паличка трохи смикнулася, але не вилетіла з її рук. Ця квола спроба чарування виявилася для щойно склеєної палички завеликим навантаженням і вона знову розламалася надвоє. Гаррі дивився, охоплений жахом, неспроможний сприйняти те, що бачив… чарівна паличка, яка стільки всього пережила…

— Гаррі, — прошепотіла Герміона так тихенько, що він ледве почув. — Мені… мені так прикро. Це, мабуть, я винна. Коли ми вже тікали, а змія, знаєш, стрибнула на нас, я вистрілила вибуховим закляттям, а воно зрикошетило на всі боки і, мабуть… мабуть, влучило…

— Ти ж незумисне, — машинально озвався Гаррі. Він був приголомшений і відчував у грудях порожнечу. — Ми… ми якось її полагодимо.