На цих словах Еберфорсове обличчя набуло явно загрозливого вигляду.

— Ґріндельвальд. Нарешті брат мав рівного собі, мав співрозмовника, не менш розумного й талановитого, ніж він сам. Тож догляд за Аріаною відійшов на задній план, бо вони цілими днями виношували свої задуми про новий чарівницький порядок і шукали реліквій, чи що там ще їх цікавило. І що важила якась занедбана молода дівчина проти грандіозних планів вдосконалення чаклунського світу, чого вона була варта, якщо Албус працював для загального блага?

— Та минуло ще кілька тижнів, і мені набридло, я був ситий по горло. Я мав незабаром повертатися в Гоґвортс, тому сказав їм, їм обом, прямо у вічі, отак, як оце зараз стою перед тобою, — Еберфорс подивився на Гаррі, і не треба було багатої уяви, щоб побачити його в образі підлітка, затятого й сердитого, котрий наважився протистояти старшому братові. — Я сказав йому, щоб він покинув свої плани. Її не можна перевозити, сказав я йому, вона не в тому стані, ти її не потягнеш з собою туди, де ти зібрався виголошувати свої хитромудрі тиради і набирати послідовників. Йому це не сподобалося, — вів далі Еберфорс, і очі його на мить сховалися, бо відблиски вогню з каміна впали на скельця окулярів і вони знов побіліли й неначе осліпли. — Ґріндельвальд, той взагалі цього не сприйняв. Він розізлився. Сказав мені, який я дурень, якщо намагаюся зупинити його і мого геніального брата… невже я не розумію, що моїй бідолашній сестрі не треба буде ховатися, коли вони змінять цей світ, дозволять чаклунам вийти зі схованок і вкажуть маґлам належне їм місце?

— Спалахнула суперечка… і я схопив свою чарівну паличку, а він — свою, і цей найкращий братів друг вразив мене закляттям «Круціатус»… Албус намагався йому завадити, і ось ми вже билися всі втрьох. Спалахи світла і стрілянина рознервували її, вона не витримала…

Еберфорс зблід, як полотно, наче йому завдали смертельної рани.

— …думаю, вона хотіла допомогти, але не тямила, що робить, і я не знаю, хто з нас винен, бо це міг зробити будь-хто… але вона була мертва.

На останніх словах його голос зірвався, і він впав у крісло. У Герміони лице блищало від сліз, а Рон сидів не менш блідий, ніж сам Еберфорс. Гаррі не відчував нічого, крім відрази. Краще б він цього не чув, краще вимів би це з голови.

— Мені так… мені так жаль, — прошепотіла Герміона.

— Відійшла, — прохрипів Еберфорс. — Назавжди відійшла.

Він витер рукавом носа й прокашлявся.

— Ґріндельвальд, звісно, втік. Він і так уже мав недобру славу у своїй країні, і не хотів, щоб Аріану теж записали на його рахунок. А в Албуса були тепер розв’язані руки. Він був вільний від тягаря рідної сестри, вільний, щоб стати найвидатнішим чаклуном…