— Невіле, що з тобою?

— Що? Це? — Невіл недбало махнув головою, не надаючи великого значення своїм ранам. — Та то ще нічого. У Шеймуса гірше. Побачите. То що, гайда? О, — зиркнув він на Еберфорса, — Еб, там ще кілька людей на підході.

— Ще кілька? — лиховісно перепитав Еберфорс. — Як це зрозуміти, Лонґботоме? У нас комендантська година, і все село зачакловане «котячим концертом»!

— Я знаю, тому вони і роз’являться прямо в шинку, — сказав Невіл. — Просто відправте їх у тунель, коли вони прибудуть, добре? Дуже вам дякую.

Невіл подав руку Герміоні й допоміг їй вилізти на камін і зайти в тунель. Рон поліз наступний, а за ним і сам Невіл. Гаррі глянув на Еберфорса.

— Не знаю, як вам і дякувати. Ви вже двічі нас врятували.

— Тепер самі про себе дбайте, — буркнув Еберфорс. — Утретє я вже, мабуть, не врятую.

Гаррі видерся на камін і поліз в отвір за Аріаниним портретом. По той бік були гладенькі кам’яні східці. Схоже було, що цей перехід існує вже багато років. Зі стін звисали мідні ліхтарі, а ґрунтова долівка була тверда і втоптана. Вони йшли і їхні тіні пливли за ними по стінах, наче крила.

— Давно тут цей тунель? — поцікавився Рон на ходу. — Його ж немає на Карті Мародера, правда, Гаррі? Мені здавалося, що під школою було тільки сім переходів.

— Їх усі перекрили ще до початку навчального року, — повідомив Невіл. — Зараз туди потрапити неможливо, бо всі входи запечатано чарами, а на виходах чатують смертежери й дементори. — Він розвернувся й пішов спиною вперед, сяючи усмішкою й радіючи, що бачить друзів. — Але то таке… Краще скажіть — це правда? Що ви вдерлися в «Ґрінґотс»? І втекли на драконі? Усі тільки про це й говорять, Керроу недавно відлупцював Террі Бута, бо той під час вечері кричав про це на всю Велику залу!

— Так, це правда, — підтвердив Гаррі. Невіл радісно розреготався.

— А що ви зробили з драконом?

— Відпустили на волю, — відповів Рон. — Хоч Герміона хотіла залишити його своїм домашнім звірятком…

— Не перебільшуй, Роне…

— А що ви взагалі робили? Казали, Гаррі, що ти просто переховуєшся, але я так не думаю. Мабуть, ти таки щось задумав.

— Задумав, — погодився Гаррі, — але розкажи нам, Невіле, про Гоґвортс, ми ж нічого не знаємо.

— Тут було… ну, це вже геть не той Гоґвортс, — пояснив Невіл і усмішка зів’яла на його обличчі. — Ви чули щось про парочку Керроу?

— Про тих двох смертежерів, що тут викладають?

— Вони не тільки викладають, — уточнив Невіл. — Вони стежать за дисципліною. Їм, цим Керроу, подобається карати.

— Щось типу Амбриджки?