— Раніше прокрадалися? — перепитав Гаррі, помітивши, що Невіл сказав це в минулому часі.

— Ну, з часом це стало складніше робити, — пояснив Невіл. — На Різдво ми втратили Луну, після Великодня не повернулася Джіні, а наша трійця була тут ніби лідерами. Керроу, здається, здогадувалися, що я багато до чого був причетний, тому почали серйозно мене діставати, а потім ще впіймали Майкла Корнера, коли він скидав ланцюги з першокласника, якого вони закували. Майкла дуже жорстоко катували. Багатьох це налякало.

— Не дивно, — пробурмотів Рон. Тунель тим часом пішов угору.

— Я ж не міг вимагати, щоб хтось ризикнув опинитися у Майкловій шкурі, тому ми всі ті наші вибрики припинили. Але боротися не перестали, пішли ніби як у підпілля. Проте кілька тижнів тому довелося й це припинити. Смертежери вирішили, що мене можна вгамувати одним-єдиним способом — і напали на мою бабусю.

— Вони що? — одночасно вигукнули Гаррі, Рон і Герміона.

— Еге ж, — зітхнув Невіл, важко дихаючи, бо підйом був доволі крутий, — ну, ви ж знаєте хід їхніх думок. У них непогано все виходило, поки вони викрадали дітей, щоб угамувати батьків, тому рано чи пізно дійшло б і до зворотного варіанту. Але так сталося, — повернувся він до друзів, і здивований Гаррі побачив усмішку на його обличчі, — що з бабусею вони трохи не розрахували своїх сил. Моя старенька жила сама-самісінька, тож вони, мабуть, подумали, що з нею впорається хто завгодно. Так чи так, — засміявся Невіл, — але Доліш і досі оклигує у Святого Мунґа, а бабуся десь ховається. Прислала мені листа, — він поляпав по нагрудній кишені мантії, — пише, що мною пишається, що я гідний син своїх батьків, і щоб я продовжував у тому ж дусі.

— Круто, — зрадів за нього Рон.

— Ага, — відповів щасливий Невіл. — Та коли вони збагнули, що мене вже нічим не стримати, то вирішили, що Гоґвортс може взагалі обійтися без мене. Не знаю, вбити вони мене хотіли чи кинути в Азкабан, але я зрозумів, що пора зникати.

— Але ж, — геть розгубився Рон, — хіба… хіба ми зараз ідемо не у Гоґвортс?

— А куди ж, — сказав Невіл. — Самі побачите. Вже прийшли.

Вони звернули за ріг і побачили, що перехід закінчується. Ще один короткий сходовий марш вів до дверей, дуже схожих на ті, що були за Аріаниним портретом. Невіл їх штовхнув і поліз у отвір. Поки Гаррі ліз за ним, Невіл комусь гукнув:

— Дивіться, які гості! Хіба ж я не казав?

Гаррі вигулькнув у приміщенні за тунелем, і його зустріли захоплені крики…

— ГАРРІ!

— Це Поттер, це ПОТТЕР!

— Роне!

— Герміоно!