— Він ніколи не був вільний, — перебив його Гаррі.
— Тобто? — здивувався Еберфорс.
— Ніколи, — повторив Гаррі. — У той вечір, коли ваш брат загинув, він випив зілля, що довело його до безумства. Він почав кричати, благати когось невидимого.
Рон і Герміона не зводили з Гаррі очей. Він досі не розповідав деталей того, що діялось на острівці посеред озера. Події, що сталися після їхнього з Дамблдором повернення у Гоґвортс, цілком затьмарили все попереднє.
— Він думав, що знов опинився у минулому — з вами і з Ґріндельвальдом, я знаю, — сказав Гаррі, пригадуючи, як ридав і благав пощади Дамблдор. — Він думав, що бачить, як Ґріндельвальд калічить вас і Аріану… це були для нього страшні муки, якби ви побачили його тоді, то ніколи б не казали, що він був вільний.
Еберфорс розглядав свої жилаві руки й наче нічого не чув. Після довгої мовчанки сказав:
— Звідки ти можеш знати, Поттере, що ти його цікавив більше, ніж «загальне благо»? Як ти знаєш, що він би не пожертвував тобою так само легко, як і сестричкою?
Наче уламок криги пронизав серце Гаррі.
— Я в це не вірю. Дамблдор любив Гаррі, — сказала Герміона.
— Чого ж він тоді не порадив йому заховатися? — відрізав Еберфорс. — Чого ж не підказав, як урятуватись, як вижити?
— Бо іноді, — відповів Гаррі, перш ніж Герміона зібралася з думками, — треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді
— Тобі ж тільки сімнадцять, хлопче!
— Я повнолітній і боротимусь далі, навіть якщо ви здалися!
— Хто сказав, що я здався?
— «Ордену Фенікса немає», — повторив його слова Гаррі. — «Відомо-Хто переміг, це кінець, а хто вдає, ніби цього не сталося, дурить сам себе».
— Я не кажу, що мені це подобається, але це правда!
— Ні, неправда, — заперечив Гаррі. — Ваш брат знав, як знищити Відомо-Кого, і передав це знання мені. Я не зупинюся, поки не переможу… або не помру. Не думайте, ніби я не знаю, чим це все може закінчитись. Я вже багато років це знаю.
Він очікував, що Еберфорс почне глузувати чи сперечатися, але той промовчав, хіба що спохмурнів ще дужче.