— Я й не знав, Мінерво, що сьогодні твоя черга патрулювати в коридорах.
— Тобі щось не подобається?
— Просто мені цікаво, що саме змусило тебе зірватися з ліжка такої пізньої пори?
— Мені здалося, що я почула якийсь галас, — пояснила професорка Макґонеґел.
— Справді? Та ж ніби все спокійно. — Снейп зазирнув їй у очі.
— А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю…
Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. Її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття «щит», що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип — і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа, змушений був відтягти Луну далі від полум’я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан…
Але тут замість вогню з’явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладунками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди…
— Мінерво! — почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.
— Не вийде! — запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. — Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!
Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з-під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у двері якогось класу і Гаррі почув, як кричить Макґонеґел:
— Боягуз! БОЯГУЗ!
— Що сталося, що сталося? — запитала Луна.
Гаррі поміг їй устати, й вони побігли коридором, тягнучи плащ-невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел, Флитвік і Спраут.
— Вистрибнув, — повідомила професорка Макґонеґел, коли забігли Гаррі й Луна.
— Тобто він