— Що-що?

Амікус підійшов до професорки Макґонеґел упритул, його пика була за кілька дюймів від її лиця. Вона не відступила ні на крок, а просто дивилася на нього так, ніби він був прилиплим до кришки унітазу лайном.

— Твого дозволу ніхто не питатиме, Мінерво Макґонеґел. Твій час минув. При владі зараз ми, і ти мене підтримаєш або заплатиш за все сповна. — І він плюнув їй у лице.

Гаррі зірвав плащ-невидимку, підняв чарівну паличку і сказав:

— Цього не треба було робити.

Амікус різко обернувся, а Гаррі крикнув:

— Круціо!

Смертежера підкинуло. Він звивався на льоту, як потопельник, він метався й завивав з болю, а тоді з брязкотом і дзвоном розбитого скла вгатився в книжкову шафу й гепнувся, зіжмаканий і непритомний, на підлогу.

— Тепер я розумію, що мала на увазі Белатриса, — сказав Гаррі, в голову якому шугонула кров, — цього треба по-справжньому захотіти.

— Поттер! — прошепотіла професорка Макґонеґел, хапаючись за серце. — Поттере… ти тут! Що?.. Як?.. — Вона намагалася себе опанувати. — Поттере, це було безглуздя!

— Він на вас плюнув, — сказав Гаррі.

— Поттере, я… це було дуже… дуже галантно з твого боку… але невже ти не розумієш?..

— Я все розумію, — заспокоїв її Гаррі. Якимось чином її паніка заспокоїла його самого. — Професорко Макґонеґел, сюди наближається Волдеморт.

— О, хіба нам уже можна називати його ім’я? — з цікавістю визирнула з-під плаща-невидимки Луна. Поява ще однієї вигнанки остаточно збила з пантелику професорку Макґонеґел. Вона хитнулася, відступила на кілька кроків і впала в найближче крісло, хапаючись за комір свого старого картатого халата.

— Навряд чи зараз має значення, як його називати, — сказав Гаррі Луні, — він і так уже знає, що я тут.

У віддаленому закутку свідомості, в тій її частині, що була поєднана з почервонілим і пекучим шрамом, він бачив, як Волдеморт швидко лине поверхнею темного озера в примарному зеленому човні… він майже доплив до острівця, де стояла кам’яна чаша…

— Тобі треба тікати, — прошепотіла професорка Макґонеґел. — Негайно, Поттере, і якнайшвидше!

— Я не можу, — заперечив Гаррі. — Я мушу дещо зробити. Пані професорко, ви не знаєте, де діадема Ровіни Рейвенклов?