— Я мав на увазі одне… чи вам відомо, де вона? Чи ви її коли-небудь бачили?

— Чи я бачив? Та її ніхто ніколи не бачив! Її давно втрачено, хлопче!

Гірка безнадія, поєднана з розчаруванням і панікою, охопила Гаррі. Що ж тоді служить горокраксом?

— Філіусе! Зустрінемося з тобою і твоїми рейвенкловцями у Великій залі! — сказала професорка Макґонеґел, показуючи жестом Гаррі й Луні, щоб ішли за нею.

Вони вже підходили до дверей, коли раптом прорвало Слизорога.

— Це ж треба! — важко дихав він, блідий і спітнілий, з тремтячими моржовими вусами. — Що за метушня! Я не впевнений, Мінерво, що це мудро. Він усе одно прорветься, і всім, хто намагатиметься його затримати, загрожує смертельна небезпека…

— За двадцять хвилин я чекатиму й тебе зі слизеринцями у Великій залі, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо захочеш покинути школу разом зі своїми учнями, тебе ніхто не зупинятиме. Але якщо хтось із вас спробує зірвати наш опір, чи підніме проти нас зброю, тоді, Горацію, ми зійдемось у двобої не на життя, а на смерть.

— Мінерво! — Слизоріг був у відчаї.

— Настав час для слизеринців визначитися, кому вони віддані, — урвала його професорка Макґонеґел. — Іди буди своїх учнів, Горацію.

Гаррі вже не слухав, що бурмоче Слизоріг. Разом з Луною він побіг за професоркою Макґонеґел, яка зайняла позицію посеред коридору й підняла чарівну паличку.

— Пієртотум… ой, заради Бога, Філч, не тепер…

Коридором саме шкандибав старий сторож, волаючи:

— Учні не сплять! Учні в коридорах!

— Так і має бути, тупий телепню! — крикнула Макґонеґел. — Краще зроби щось корисне! Знайди Півза!

— П-півза? — перепитав, затинаючись, Філч, немовби ніколи не чув цього імені.

— Так, Півза, дурню, Півза! Ти ж на нього нарікаєш ось уже чверть століття! Приведи його сюди, негайно!