Розділ тридцять шостий Прогалина в плані

Розділ тридцять шостий

Прогалина в плані

Він знову лежав долілиць на землі. Запах лісу наповнював ніздрі. Відчував холодний твердий ґрунт під щокою, а оправа окулярів, збитих набік при падінні, боляче врізалася в скроню. Боліла кожна клітинка тіла, а місце, куди влучило смертельне закляття, посиніло, наче від удару залізним кулаком. Він не ворушився, лежав там, де впав, з неприродно вигнутою лівою рукою й роззявленим ротом.

Сподівався почути крики тріумфу й радості з приводу його смерті, однак чув лише швидкі кроки, шепіт і стурбоване бурмотіння.

— Володарю… володарю…

Це був Белатрисин голос, і вона мовби розмовляла з коханим. Гаррі не наважувався розплющити очі, зате дозволив усім іншим чуттям дослідити його скрутне становище. Він знав, що чарівна паличка усе ще не випала з мантії, бо відчував, як притискає її грудьми до землі. Живіт опинився наче на якійсь подушечці, і це йому підказало, що плащ-невидимка теж з ним, схований від чужих очей.

— Володарю…

— Годі вже, — пролунав Волдемортів голос.

Знову кроки: кілька людей позадкувало з того місця. Відчайдушно прагнучи побачити, що відбувається, Гаррі буквально на міліметр розплющив очі.

Волдеморт, здається, намагався встати. Смертежери один за одним розбігалися від нього, повертаючись у натовп, що оточував галявину. Сама лише Белатриса, яка стояла навколішки, залишилася біля Волдеморта.

Гаррі знову заплющив очі й обміркував побачене. Смертежери юрмилися довкола Волдеморта, що, вочевидь, упав на землю. Щось сталося, коли він влучив у Гаррі смертельним закляттям. Чи Волдеморт теж знепритомнів? Здається, так. Вони обидва впали і на якийсь час знепритомніли, а тепер обидва поверталися до тями…

— Володарю, дозвольте мені…

— Я не потребую допомоги, — холодно урвав Волдеморт, і хоч Гаррі цього й не бачив, але міг уявити, як Белатриса опускає свою послужливо простягнуту руку. — Хлопець… він мертвий?

На галявині запала мертва тиша. Ніхто не наближався до Гаррі, але він відчував на собі зосереджені погляди, що неначе втискали його міцніше в землю, і лише потерпав, щоб не смикнувся зрадливо палець або повіка.

— Ти, — звелів Волдеморт, а тоді щось бахнуло й почувся короткий скрик болю. — Оглянь його. Скажи мені, чи він мертвий.

Гаррі не знав, кого послали для перевірки. Він тільки й міг, що лежати, слухаючи, як по-зрадницьки калатає серце, й чекати, поки його обстежать. Та водночас він помітив, хоч це й невелика була радість, що Волдеморт остерігається до нього підходити, бо підозрює, мабуть, що не все пішло за його планом…