— І плащ… чомусь про плащ ми з ним, Гаррі, майже не говорили. Ми обидва чудово могли ховатися й без плаща, справжні чари якого полягали в тому, щоб захищати й оберігати не лише власника, а й інших. Можливо, якби ми його знайшли, він би знадобився для переховування Аріани, проте нас цей плащ цікавив лише тому, що був третьою реліквією, а, за легендою, людина, що здобула б усі три речі, ставала справжнім володарем смерті, тобто, як ми це розуміли, ставала нездоланною.

— Нездоланні володарі смерті — Ґріндельвальд і Дамблдор! Два місяці суцільного божевілля, жорстоких мрій і нехтування двома членами родини, що мали бути під моєю опікою.

— А тоді… ти знаєш, що сталося. Я знову зіштовхнувся з реальністю в особі мого грубого, неосвіченого і незрівнянно достойнішого брата. Я не хотів чути тих правдивих слів, що він їх мені тоді вигукував. Не хотів чути, що мені не можна вирушати на пошуки реліквій, якщо я відповідальний за хвору й неврівноважену сестру.

— Сварка переросла в бійку. Ґріндельвальд утратив самовладання. Те, що я завжди в ньому відчував, хоч намагався не помічати, перетворило його на жахливу істоту. А моя сестра Аріана… після років материнської уваги й турботи… лежала на підлозі мертва.

Дамблдор охнув і заплакав по-справжньому. Гаррі простяг руку і був радий, виявивши, що може його торкнутися. Міцно стис старечу руку, і Дамблдор поступово заспокоївся.

— Ґріндельвальд утік, як і передбачали всі, крім мене. Зник разом зі своїми планами захоплення влади, проектами катування маґлів і мріями про Смертельні реліквії, мріями, які я підтримував і заохочував. Він утік, а я лишився, щоб поховати сестру й нести тягар провини і страшного горя. Така була ціна моєї ганьби.

— Минали роки. Про нього ходили різні чутки. Подейкували, що він здобув чарівну паличку неймовірної потужності. Мені тим часом пропонували посаду міністра магії, і не раз, а кілька разів. Звісно, я відмовлявся. Я розумів, що мені не можна довіряти владу.

— Та ви були б кращі, набагато кращі за Фаджа чи Скрімджера! — вигукнув Гаррі.

— Думаєш? — важко зітхнув Дамблдор. — Я в цьому не впевнений. Ще замолоду я довів, що влада — моя слабкість і моя спокуса. Цікаво те, Гаррі, що при владі найкраще бути тим, хто ніколи її не прагнув. Таким, як ти, кому лідерство нав’язали, хто підняв цей тягар, бо мусив — і виявив, на свій подив, що несе його добре.

— У Гоґвортсі мені було безпечніше. Гадаю, що я був непоганим учителем…

— Ви були найкращі…

— Ти дуже люб’язний, Гаррі. Та поки я виховував юних чарівників, Ґріндельвальд збирав військо. Кажуть, він мене боявся, можливо, так воно й було, але я його боявся ще більше.