Дмитро Корчинський Сяючий шлях

Дмитро Корчинський

Сяючий шлях

Події вигадані, топоніми умовні, імена випадкові, співпадіння ненавмисні, автор божевільний

В Атлантичному океані є острів. У глибині його — могила. На плиті — напис: «Unhappy unknown» (нещасний невідомий). Так буде написано і на нашій спільній могилі. Українській. Я боюся цього. Я прагну слави.

Слава — це найважливіше. Найважливіші речі у світі — ірраціональні, невагомі, невловимі. Слава, любов, краса, душа і віра. Економіка лежить на них, як на скелі. 11 вересня було здійснено дослід, який підтверджує це. Тоді зруйнували три будинки та чотири літаки. Дуже важливі будинки і дорогі літаки. Проте економіка не мала б відчути цих втрат, позаяк профіцит американського бюджету — десь 180 млрд. доларів США.

А втім, ми можемо підійти сьогодні до цього кіоску обміну валют і переконатися, що економіка США в нокдауні. Бо американці зневірені і розгублені. Цифри покажчиків повзуть донизу під впливом явищ, які не можуть бути обчислені, лише відчуті. Економісти не зарадять. Потрібні поети, а вони, чорт забирай, всі сьогодні мусульмани.

Так восени 2001 року прорікав мій дядько Петро мені й дівчині, яку ми щойно підчепили в кондитерській на Леніна. Ми втрьох вешталися парком біля обласної Ради. Йому було вже п’ятдесят, десь місяць, як він звільнився з ув’язнення (шоста судимість), дівчина їла його очима і вухами (якщо вухами їдять), захоплена плавністю незрозумілої промови. Важлива якість шахрая — вміти безперервно довго говорити, не давати слухачеві вставити слово, тоді терпіла гіпнотизується.

Утім, дядько Петро — не шахрай, радше авантурник, ніж бандит. Далеко не красень, завжди без копійки, нечасто на волі, але набагато молодші жінки мліли від нього. Він продовжував:

— Буш — людина недалека, однак, не позбавлена своєрідної селянської кмітливості. Він не займається економікою. На те є бухгалтери. Він переймається колективним підсвідомим. Він думає не про те, як підняти індекс Доу-Джонса, а про те, як підняти віру. Тому він і вийшов з договору по ПРО саме сьогодні. Це не таліби були противниками виходу Америки з цього договору. Їм усе одно. Проти були всі союзники США по антитерористичній коаліції. Це навмисна нетактовність. Американці мають відчути, що вони, як і раніше, не залежать від світу. А світ від них залежить. Бажаючи витягти економіку, Буш не збирається вкладати в неї гроші. Натомість багато мільярдів він вкладе у протиракетну оборону. Себто у віру.

«До чого тут ракети? — подумав я. — Дівчина — нівроку». До речі, я перший її помітив у кав’ярні. Старий рецидивіст-мрійник скористався тим, що мені незручно було фалувати її при Аллі Іванівні, яка була у цій кав’ярні менеджером. Я з нею жив. З іншими — лише спав. Вона була на сім років старша за мене, але мене то не обходило.