Минуло декілька років, єпарх олександрійський Пилип повірив у Христа з усім домом своїм — через Євгенію, доньку святу свою. За якийсь час, залишивши єпаршество, став єпископом християнам. Після його страдницької кончини вибрали всі одноголосно на архиєрейство Левкія святого. Після Пилипа був в Олександрії єпархом Терентій. Тоді Сатурнин. Він ворогом був християнам, радився зі своїми ідолопоклонниками, щоб гоніння підняти в Олександрії на християн, а спочатку убити єпископа християнського Левкія святого: бачив, як він багатьох еллінів до Христа навертає. І шукав єпарх зручного часу, аби задумане зло своє почати і здійснити. Вірні олександрійці, довідавшись про той злий умисел єпарха, радилися між собою, щоб єпарха убити. Тоді Левкій святий покликав до себе всіх християн і почав переконувати їх, аби не сміли чинити такого бунту, — повідомив їм про видіння, яке було йому від Бога: "Знайте, о любі, що Господь мій у видінні явитися мені благоволив і звелів иншого єпископа вам поставити, мені ж іти до заходу, у Врунтисіопіль: потребує град той просвітлення". Чуючи те, християни почали плакати і припадати до ніг святого, кажучи: "Отче святий, не залишай нас сиротами, не відлучайся від людей, яких ти здобув для Бога, але залишайся з нами до кончини своєї". Святий же відповів їм, кажучи: "Усі ви знаєте, що, коли я ще був юний, благоволив Господь відкрити батькові моєму Євдиклію про мене, що маю прийняти цей святительський сан, якого ж недостойний, і йти до ідолопоклонницького града, до людей, що не знають Бога. Воля Владики нашого, аби через мене, недостойного раба Його, людей тих здобути для святої Церкви. Для того звелів мені нині Господь, щоб я иншого отця вам поставив. Я ж піду на заздалегідь наказане мені діло. Про Сатурнина ж єпарха знайте, що рада його нечестива, скоротилося життя його і зблизилася загибель його. Після мого відходу звідси впаде дім його і зітре його зі всіма домашніми його". Те мовивши й утішивши заплаканих християн, вибрав мужа, достойного святительства, і поставлено його було єпископом замість Левкія святого. Сам же, взявши із собою двох своїх дияконів, Євсевія і Діонисія, і п'ятьох з учнів, пішов з града до гавані — відпроваджував його весь люд християнський, десь до п'яти тисяч, не рахуючи жінок і дітей, з плачем і риданням великим. І казали: "Нащо покидаєш нас, отче, і не милосердишся над дітьми твоїми?" Обернувся святий і, плакальників бачачи, розхвилювався духом і заплакав. Підніс же руки до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій, Ісусе Христе, якщо воля Твоя, не дай мені відлучитися від людей цих Твоїх, серед яких Ти поставив мене на службу свою". Коли він це промовив, був голос з неба, чутний всім: "Левкію, не нехтуй велінням Господнім, але увійди в корабель і рушай з миром, як же тобі наказано". Тоді Левкій святий мовив до всього народу: "Ось почуйте, браття, волю Господню, знайте-бо, що не своєю волею відлучаюся від вас". Попрощавшись з усіма, увійшов на корабель і вирушив у плавання. В Олександрії, за пророцтвом святого, раптом запалися палати єпархові і побили з ним усіх, що всередині перебували.