На завтра авва Марко із двома братами, взявши благословення від патріярха, пішли відвідати братію, котра жила навколо святого Сіону. Не знав Григорій, що відійшли вони, і тужив вельми, що залишився без них. Патріярх же втішав його, кажучи: "Не відійдуть тії отці в свою країну, але спершу до нас повернуться". Тоді Григорій поклонився патріярхові й дерзнув запитати: "Звікіля є великі тії мужі?" Відповів патріярх: "Вони з міста Рима".

Коли ж повернулися вони в Сіон, авва Марко взяв Григорія за руку і, схиливши його до ніг святого патріярха, сказав: "Отче святий, і цей є від стада Христового, має ж бо прийняти церковне правління і, ніби веслом, духовним ученням управить Церкву добре. Ти ж, отче, подбай про нього, щоб зберіг доброту душі своєї світлу, не осквернену юначими помислами". Мовив патріярх: "Бог вибрав його Собі від утроби матірньої і страхом Своїм огородив його, Він до кінця і збереже його". Відтак звів хлопця, побачив його слізного й каже йому: "Дитино, коли догідно тобі є, пробувай із нами, і Господь наш Ісус Христос улаштує тобі все на користь. Коли ж бажаєш іти з братією, то йди з миром". Григорій же відповів: "Ні, святіший отче, не хочу звідсіля відходити, одначе молюся, щоб сподобив мене Бог у житті цьому знову побачитися із цими святими отцями" . Чорноризці ж, попросивши від патріярха благословення та молитов, вийшли зі святого міста, а блаженний Григорій залишився в Єрусалимі при патріярсі Макарії.

Пішли ж авва Марко із Серапіоном та Леонтієм до Риму, і випало їм іти мимо Акрагантійського міста. І зайшли в нього, привітали єпископа Патаміона, і відпочили в єпископії його — саме настав празник святих апостолів Петра і Павла. Після ж свята хотіли вони йти й просити в єпископа благословення в дорогу. Коли ж прийшли із села батьки Григорієві Харитон і Теодотія до єпископа, які хотіли творити пам'ять синові своєму Григорію липня-місяця в перший день — у той-бо день Григорій звідтіля пішов. Плакала ж гірко Теодотія за сином, бо не було нічого, що б утішило її. Запитав авва Марко єпископа, кажучи: "Чому, отче, так плачуть люди ці?" Єпископ же зітхнув із глибини душі, просльозився й рече: "Ці люди мали одну дитину, яку я від святої купелі прийняв. Коли виповнилося їй вісім літ, привели до мене хлопця. Я ж повелів учити його книг. І такий дав йому Бог талант, що за два роки цілковито навчився читати, і співати, і писати. В дванадцяте літо батьки віддали його Богові моїми грішними руками, і освятив його в клирики, і доручив своєму архидияконові, щоб наставив його на шлях Господніх заповідей. І такий виявився той хлопець управний у Святому Писанні, що годі було знайти подібного і в усій Сицилії. Не знаю, однак, що сталось із ним, куди віддалився — раптово-бо безвісти пропав, і немало шукали його по всьому цьому острові, в містах, і селах, у горах, і печерах, і пустелях, але не могли знайти. Чи не вбив його хто та й заховав у землі, чи викрав і відвів у чужу країну, не знаю. Тепер же жалітимемо про нього до смерті. Батьки ж його почали творити щодо нього пам'ять у той день, у який загинув". Авва Марко, зирнувши на лице Харитонове, пізнав, що це Григорієвий батько, дуже-бо блаженний Григорій на батька свого схожий був. І рече Марко до батьків Григорієвих: "Пощо так плачете без міри за дитиною вашою, більше вам належить радіти й дякувати Богові, Котрий усе на користь будує". По тому мовив до єпископа: "Повели прийти сюди своєму архидияконові". І тоді повелів єпископ закликати його. Коли ж прийшов архидиякон, рече до нього отець Марко: "Скажи-но, чоловіче, куди зник хлопець, пощо панові своєму єпископу не відкриєш величі Божої, яка є щодо хлопця?" Архидиякон же від цих слів жахнувся, вклонився старцеві, просячи вибачення. Тоді почав повідати: "Спав я, — каже, — вночі на ложі своєму, і хлопець у тій-таки хоромині поблизу спочивав. І покликав його хтось дивно: "Григорію!" — він-бо, вставши, прибіг до мене, кажучи: "Пощо звав мене, пане?" Я ж сказав йому: "Не кликав я тебе, дитино". І знову вдруге був голос, що покликав: "Григорію!" Він-бо знову став переді мною і каже: "Пощо звав ти мене?" Я ж, збагнувши, що не людський це, а Божий поклик, мовив йому: "Коли тебе ще раз, дитино, покличе голос отой, відповідай йому: "Це я, Господи, що велиш Своєму рабові?" Відійшов він на місце своє і знову почув голос, що мовив: "Григорію, почута молитва твоя, іди ж до берега морського і знайдеш, що візьмуть тебе". Цей я голос чув, але не збагнув, про що йдеться, і заснув. На завтра ж устав і не знайшов Григорія, і відтоді дотепер не віднаходиться. Я ж почутого голосу не дерзнув з'явити нікому, боявся, аби не сказали, що брешу, і, не пойнявши віри словам моїм, не почали говорити, що вбив хлопця чи продав його в чужу країну". Це почувши, єпископ та батьки втішилися від печалі й прославляли Бога. Блаженний же Марко сказав: "Це так само, як у книгах Царів читаємо про Самуїла, так і в дні наші сталося Григорію; як отрока Самуїла, що спав у церкві, покликав ангел Господній, кажучи: "Самуїле, Самуїле", — і це було тричі, — такого-бо поклику й блаженний хлопець Григорій сподобився, воістину рівний буде пророкові Самуїлу. Послухайте ж і мене, що скажу про вашого хлопця. Коли були ми в Римі, пішов я із братією своєю в церкву святих апостолів Петра й Павла на молитву. Настала ж бо ніч, ліг я в одного чорноризця, і тієї ночі явилися мені у видінні два мужі пресвітлі, подібні святим апостолам, і сказали мені: "Вставай швидко із обома чорноризцями, сідай до корабля, пливи до Картагенського міста, і там знайдете мандрівника, хлопця на ймення Григорій Сициліянин, що прийшов од Акрагантійської церкви. Візьміте його й поведіте до святого міста Єрусалима, до патріярха Макарія. Повідаємо ж і патріярхові про хлопця того і повелимо прийняти його, бо лежить на ньому дух наш, як дух Іллі на Єлисеї". Сказавши це, явлені невидимі стали. Прокинувся я й пішов із цими братами своїми до пристані і, за Божим промислом, знайшли корабля, сіли в нього та й попливли, а невдовзі досягли й Картагенського міста, вийшли із корабля, зайшли до церкви мученика Юліяна й віднайшли Григорія в церкві — читав він там книги. Взяли ж бо його та й відійшли до Єрусалима і віддали його патріярхові". Почувши це, всі здивувалися вельми і славили Бога. Харитон же й Теодотія впали на землю, ніби мертві. І, піднявши їх, блаженний Марко рече: "Віддайте славу Богові, що відкрив вам про сина вашого: є він живий і живе чеснотливо". Покинули нарікати Харитон та Теодотія, а блаженний єпископ з усіма своїми воздали подяку Богові та авві Марку за таке про Григорія звіщення подякували й далі пробували вже без печалі.