Відійшовши, отож, від старця, блаженний Григорій знову до Єрусалиму повернувся, і прийняв його патріярх із радістю. Пробув же в Єрусалимі одне літо та й рушив до Антіохії, по тому в Царгород, і пробував у монастирі святих мучеників Сергія та Вакха. Ігумен, бачачи його подвиги та пощення, що поздовж тижня не бере їжі, а віддається ненастанному читанню й писанню книг, звістив про нього патріархові Євтихію: "Прийшов, — каже, — до мого монастиря дивний диякон, красний видом та життям, у пощенні визначний і в усіх іночих подвигах нелінивий, вельми ж управний у Божественному Писанні, і гадається мені, що в теперішні часи не знайти другого такого в усьому цьому місті". Патріярх же, почувши те, був радий і, закликавши його чесно, бесідував із ним. І уздрів велику його премудрість, тож дякував Богові, що послав їм таку людину в час великої у Церкві бурі від єретиків та хвилювання. Невдовзі зібрано було в Царгороді П'ятий вселенський собор, у царство благочестивого царя Юстиніяна, на тому соборі святий Григорій великим виявився поборником та захисником благочестя і загородив єретикам вуста, що не могли вони відповідати супроти слів, які Григорій від святих книг промовляв, — і всі отці дивувалися на таку премудрість і благодать Духа Святого в Григорії. Багато хто, слухаючи його, казав: "Звідкіля є оцей чоловік, що віщає, ніби ангел чи як один зі стародавніх великих святих отців?" Звеселився через нього й благочестивий цар Юстиніян та й усі бояри, і цілували його всі отці, що прийшли на той собор, і численними похвалами ублажили його. Відтоді пошановував його вельми цар, і всюди про нього слава проходила. Побачив Григорій, що всі його славлять та пошановують, не захотів у Царгороді жити, але, уникаючи людської слави, пішов до Риму, і поклонився гробу святих апостолів та іншим святим місцям, і поселивсь у монастирі святого Сави, де пробував безмовно.

У той час помер єпископ Акрагантійський Теодор, котрий був після блаженного Патаміона, й учинилась велика незгода й крамола в людях того міста: одні-бо на єпископство вибирали пресвітера Савина, інші — Крискентія, а ще інші — Євпла, що був тоді архидияконом, інші ж на волю Господню покладалися, кажучи: "Кого Бог зволить, той буде нам єпископом". На це всі церковні старійшини, і міські князі, і громадяни, зібравшись, прийшли в Рим до папи (був-бо серед них і Харитон, батько Григорієвий) і стали перед папою трьома гуртами: одні — за Савином, другі — за Крискентом, а треті — за Євплом та Харитоном; одні-бо того, інші другого у папи просили. Архидиякон же Євпл із Харитоном та іншими говорили папі: "Кого Бог відкриє твоїй святині, того нам єпископом постав". Папа ж, бачачи поміж них незгоду і великі свари, повелів їм піти від лиця його. Мав він щодо цього печаль, і явилися йому вночі два чесні мужі в апостольському одязі та й сказали: "Чого сумуєш на незгоду людей акрагантійських? Адже приведені ними недостойні є єпископського сану. Перебуває ж у цьому місті чужинець, на ім'я Григорій, що раніше жив у монастирі святого Сави, тепер же, почувши про прибуття акрагантійських громадян, утік із того монастиря й ховається у монастирі святого Меркурія; того-бо заклич і постав єпископом Акрагану, потребує цього місто те, бо перебуває в чоловіці тім Дух Божий". Це сказавши, невидимі стали.