Скинула-бо стару людину Катерина, а вдяглася в одежу оновлення Духа, і відійшла в дім свій, і всю ніч молилася зі слізьми, доки знову не заснула. І тоді побачила Небесну Царицю з Божественним Дитям, Котре дивилося на Катерину з великою добротою і тихістю. Запитала ж Богоматір Сина, кажучи: "Чи догідна є Тобі, Сину мій, ця дівиця?" Він же відповів: "Вельми догідна, тепер вона пресвітла і славна, хоч раніше була посоромлена й безчесна; тепер багата й премудра, хоч раніше була вбога й нерозумна; тепер її полюбив, яку раніше ненавидів, і настільки забажав, що хочу заручити Собі в нетлінну наречену". Тоді Катерина впала на землю, кажучи: "Не є я достойна, Владико, бачити Царство Твоє, але сподоби мене бути з рабами Твоїми". Пресвята ж Богородиця взяла праву руку дівчини і сказала до Сина: "Дай їй, Дитино моя, персня на обручення й заручи її Собі, щоб сподобив її Свого Царства. Тоді Владика Христос дав їй одного персня найкращого та й каже їй: "Цього дня приймаю тебе за наречену Собі нетлінну й вічну, збережи-бо погодження це старанно: не приймай відтак іншого жениха земного". Коли Христос Господь прорік це, скінчилося видіння, і встала дівчина, явно бачачи на своїй правиці пречудового персня, і прийняла до серця таку веселість та радість, що відтоді полонилося Божественною любов'ю серце її, і настільки змінилася чудовною зміною, що більше про земні речі не мудрувала, але думала тільки про преулюбленого Жениха свого, день і ніч ненастанно мислячи, Його бажаючи, щодо того навчаючись і при неспанні, й у спанні.

У той час прийшов до Олександрії пребеззаконний цар, маючи не по розумі велику й безмірну ревність до нечутливих своїх богів, сам же був нечутливий і безсловесний. Захотів же учинити їм великого празника, послав по всіх довколишніх містах та країнах, повеліваючи, щоб зібралися до нього люди із жертвами, аби соборно пошанувати богів. Зібралось, отож, безліч люду, ведучи кожен за спромогою на жертву: той волів, той овець, убогі ж несли птицю та інше подібне. Коли ж настав день того поганого торжества, віддав у жертву безумний цар сто і тридцять юнаків, інші ж вельможі та князі менше дали в жертву. І кожна людина посильно приносила жертву, і наповнилось усе місто галасу тварин, що їх кололи, і смороду від диму жертов, аж був повсюди великий стиск та сум'яття — і все повітря осквернилося. Коли ж так учиняли, побачила добровірна і предобра Катерина таку звабу й пагубу душ людських, поранилася люто серцем, співчуваючи на погибель їхню, і з ревності Божественної піднялася на подвига: узяла зі собою небагатьох рабів та й пішла до храму, де безумні чинили жертви.