Якось, за звичаєм, у пам'ять святого відступило море, і безліч вірних людей прийшло до святих мощів, і трапилося, що малий хлопчик там залишився, — батьки ж, забувши його в церкві, відійшли. В той час почало море повертатися й покривати церкву. Всі поспішали відійти швидко, щоб не покрило їх море. Пішли хутко й батьки хлопчика, який залишився у церкві, — вони ж гадали, що хлопчик їхній також із людьми вийде. Коли ж озирнулися туди й сюди, не побачили його й шукали поміж людей, які виходили; не знайшли, і вже годі було назад повернутися, бо покрило море церкву. Плакали по ньому невтішно і відійшли у дім свій, ридаючи й нарікаючи вельми. Наступного ж літа море знову відступило, і прийшли батьки хлопчика, за звичаєм, на поклоніння святому. Зайшли до церкви і знайшли дитя живе і здорове, воно сиділо біля ковчега святого. І, взявши його з невимовною радістю, запитали, як живе залишилося? Хлопченя ж, показуючи пальцем на мученичого ковчега, сказало: "Цей святий зберіг мене живого, давав їсти мені і всіх страховищ морських од мене відганяв". Тоді радість велика була батькам і всім людям, котрі на празника прийшли, від великого того чуда, і всі прославляли Бога та угодника Його святого. І повернулися батьки із живим та здоровим хлопчиною додому.

У царство ж Никифора, царя грецького, який настав після Ірини, Константинової матері, прийшов день пам'яті святого — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п'ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонесу від Константинограда два учителі — Методій та Константин-філософ, згодом названий Кирилом, котрі прямували в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували і, довідавшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, — нехай подбає знайти того духовного скарба, священномученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім'ям тим Третьому, котрий був сином Теофіловим (із блаженною Теодорою, матір'ю своєю, він царював тоді), також і святішому Ігнатію-патріярхові, котрий правив престолом після святого Методія. Цар же і патріярх послали з ним вибраних мужів і весь клир святої Софії, і прийшли до Херсонесу, зібрали разом із Методієм та Константином весь благовірний люд, і рушили із псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли до корабля, і опівночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же і всі мощі святого Климента із води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто винесли чесно, поставивши в апостольській церкві. Коли ж вони почали святу Літургію, багато чудес сталося: сліпі прозрівали, криві й усілякими недугами болящі оздоровлювалися, і біси були прогнані молитвами святого Климента, а благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.