У той-таки день житіє і страждання святого священномученика Петра, архиєпископа Олександрійського
Той, що між святих, отець наш Петро, архиєпископ Олександрійський, у дитинстві своєму вихований був блаженною Теоною. Архиєпископом того ж міста Олександрії, і після нього на святительського престола виведений був у ті часи, коли від Диоклитіяна та Максиміяна, нечестивих царів римських, було люте й нестерпне гоніння на християн, коли мученикам Христовим вузи та темниці тісні були, кров же їхня всі вулиці, і міста, і поля обливала — в такі ото страшні часи, важких бід наповнені, й управляв Божою Церквою цей святий Петро у терпінні та несподіваних трудах, ученням же й образом мужності своєї, нездоланної у вірі, багатьох малодушних та боязких утвердив, од відступництва та падіння утримав і багатьох до мученичого вінця привів. Був вигнаний і сам за Христа і, ходячи в Тирі, та Фінікії, та Палестині, писанням утверджував вівці свої й укріпляв їх силою Духа Святого, — боявся-бо, щоб хтось не застрашився мук і не відпав од Христа, — вдень і вночі зводячи руки свої до Бога з молитвою за них. Повернувся ж знову в Олександрію, служив ув'язненим у темницях заради віри, їх же числом було шістсот і шістдесят, поміж них багато пресвітерів та клириків, і всі різними смертями вбиті були — на їхнє страждання, перетерплене до кінця, веселився Петро духом.
Коли пас він добре Христове стадо, постав вовк хижий в овечій одежі в Олександрії — єретик Арій, котрий почав сіяти бур'ян проклятого бісівського вчення посеред пшениці, гудячи Божество Господа нашого Ісуса Христа і тією огудою ушкоджуючи Божу Церкву. Пастир же добрий тому вовкові часто вуста затуляв, долаючи його в диспуті, караючи й кладучи заборону, щоб не розоряв доброго сповідання святої Тройці, подаючи непорочно Христовій Церкві. Але що пробував без виправлення другий Юда, раб і улесник, і злоба його богосупротивна не хотіла покоритися правді, то святий Петро огудника того прокляв і від Церкви відлучив, ніби відсік гнилого члена. Відігнаний був од Христового стада той вовк, ховався, як тьма перед світлом. "Бо кожен, хто робить лихе, — як пишеться, — ненавидить світло і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його", бо лукаві вони. І не смів той беззаконник приступити до такого невтомного пастиря, його ж ніяк улесливістю й хитроплетеними словами звабити не міг. А Церква свята в Олександрії росла і множилася, хоча й у люті часи те було; не могло-бо мучительство те перепинити й загородити дороги до Христа людям, котрі бажали спасіння, які не тільки свої маєтки, але й життя своє поклали, ідучи до Петрового вчення і до святого хрещення, покидаючи ідольське служіння.