Довідався про те нечестивий цар Максимин, котрий тоді володів усіма східними країнами й жив у Никомидії, що багато хто через учення цього святого Петра навертається від ідолів до Христа, — послав трибуна свого з воїнами схопити святого і зв'язаного привести до нього. Дійшли ж послані до міста Олександрії, знайшли святого Петра у церкві із безліччю вірних, який здійснював пам'ять всіх святих, і схопили його, наклавши на нього важкі кайдани. Було ж велике сум'яття й поговір великий у народі, одні за ним ридали, інші ж кричали: "Пощо пастиря нашого від нас забираєте?" І збіглася вся Олександрія, бажаючи душу свою покласти за вчителя свого, і волав народ на царя та посланників його. Трибун, бачачи людське збурення й велике сум'яття, повелів тримати святого в темниці, що була поблизу церкви, і написав до царя, звіщаючи все, що трапилося. Прочитав цар писання, розгнівався вельми і відписав до нього, повеліваючи, щоб відсік Петрову голову, учителя християнського, а всіх, хто противиться, аби мечем погубив. Прийняв трибун цареве писання і, дбаючи виконати повеління його, хотів вивести Петра на усічення. Але численний люд, котрий удень і вночі сидів біля дверей темниці, не давав вивести на смерть отця свого — була-бо незчисленна множність зібрана чоловіків та жінок, старих та молодих, іноків та інокинь, котрі не відступали від темниці, бувши прив'язані любов'ю до Божого архиєрея. Тож коли уздріли озброєних воїнів, котрі йшли до темниці, щоб вивести Петра, заволали всі однодушно, кажучи: "Спершу нас усіх побийте, коли маєте повеління від царя вашого, а по тому й отця нашого візьмете, ніколи не відступимо від нашого пастиря, ані не попустимо, аби якось зле мав постраждати учитель і лікар душ наших". Те почув трибун і, бачачи безліч народу, не захотів учиняти численного й великого кровопролиття, але, щоб виконати волю царську, намагався таємно відтяти Петрову голову.

Коли таке чинилося, довідався Арій, що архиєпископ, котрий відлучив його від святої соборної апостольської Церкви, сидить у вузах у темниці і має за Христа убитий бути, прийшов з улесним та лицемірним покаянням, сподіваючись після нього зійти на престола його і стати архиєпископом Олександрійському місту. Прийшов-бо, ніби прощення просячи і каючись у своїй блудній єресі, й умолив деяких пресвітерів, а найбільше Ахіллу та Олександра, щоб попросили за нього святого Петра, аби той вибачив йому зогрішення і прийняв його в церковне єднання. Бог же, Котрий доглядає всі ради сердечні, розуміючи здалека людські помисли, побачив лукаве Арієве серце, явився вночі до блаженного Петра і відкрив йому все прокляте лукавство того єретика й заповів не приймати його до святої Церкви. Назавтра численні із благовірних громадян із пресвітерами Ахіллою та Олександром зайшли до темниці й молили архиєпископа, до ніг йому припадаючи, щоб Арію простив і звільнив його від прокляття. Блаженний-бо Петро, плачучи й зітхаючи, відповів їм: "Не знаєте, улюблені, про кого просите мене, а просите про того, котрий терзає й терзатиме Христову Церкву. Знайте, що я всіх овець моїх люблю і не бажав би, аби котрась із них загинула; знову-таки про всіх молю Божу благостиню, щоб усім подав прощення гріхів та спасіння. Одначе Арія відкидаю, оскільки і від самого Бога є відкинутий, і від святої Церкви не так моїм, як Божим судом відлучений: не людині-бо, а Богові зогрішив, огуджуючи таїну Святої Тройці, яку херувими й серафими, зріти не сміючи, безперестанними голосами оспівують: "Свят, свят, свят Господь Саваот!" Сили ж небесні говорять: "Наповнь небо і землю славою Твоєю!" Єретик же безсоромний огудою своєю дерзає чинити розділення поміж Отцем, і Сином, і Святим Духом, то як же маю простити йому? На нього все живе гнівається за Творця свого — проклятий буде Арій у теперішньому і майбутньому віці". Коли це блаженний Петро прорік, усі, що молили його про Арія, упали біля ніг його і не дерзали більше долягати йому. Він-бо, узявши осібно Ахіллу та Олександра, пресвітерів, рече до них: "Я чоловік грішний є, але знаю, що Господь Бог закликав мене до мученичого вінця, і перед тим, як візьму кончину, повім вам, котрі є стовпами церковними, Божу таємницю, що її мені відкрив мій Господь цієї ночі. Ти, чесний Ахілло, після мене зійдеш на архиєпископського престола, а по тобі — цей достойний пресвітер Олександр, а щодо Арія не гадайте, що я немилосердний є і жорстокий до тих, хто зогрішає, бо гріх од немочі людської учинений, хоча б і найбільший був, одначе менший супроти злоби Арієвої. Тих, що грішать од немочі, зручніше прощати, того ж проклятого, про якого мене молите, як я можу простити, коли він виповнений унутрішньої улесності та огуди, від його серця витікає збурена ріка огуди на всемогутнього Сина Божого, бо створінням називає Того, Котрий є Творцем усіх видимих і невидимих, якого пророки, апостоли та євангелисти проповідували, — як же велите мені схилитися до моління вашого та помилувати Арія, котрий не захотів наказу мого послухати й отямитися, а що прокляв його, то не від себе те здійснив, але за зволенням Христа, Бога мого, Котрий мені цієї ночі явився. Коли молився я, як звичайно, тут раптово освітило мене велике світло й уздрів Господа мого Ісуса Христа в образі дванадцятилітнього юнака, Котрий мав лице, що сяяло більше сонця, аж годі було дивитися на невимовну славу лиця Його; був-бо одягнений у білого хітона, але розірваного згори аж донизу, його ж обома руками на грудях стискав, прикриваючи наготу свою. Коли ж побачив я це, напав на мене страх і жах, і з великою боязню молився я Йому та й сказав: "Хто Тобі, Спасе, ризу розідрав?" Господь же відповів мені: "Арій безумний розідрав її Мені, бо відділив од Мене людей моїх, Котрих Я здобув кров'ю Своєю. Але гляди, щоб не прийняв ти його у церковне спілкування: лукаве-бо й вороже мислить на Мене і людей моїх. І це хочуть молити тебе за нього, щоб простив йому. Ти ж не послухай їх і не прийми замість вівці у стадо вовка; заповідай Ахіллі та Олександру, що після тебе єпископами будуть, нехай не приймають його, але перед усіма хай прокленуть". Це ж бо звістив я вам, що мені було повелене, тож я чистий буду". Те сказавши, уклякнув і молився, і всі з ним молилися. Закінчивши молитву, рече: "Молітеся за мене, братіє!" Ті, що стояли поруч, помолилися і сказали: "Амінь!" Ахілла ж та Олександр, цілуючи руки його, плакали: сказав-бо їм, що більше не будуть його бачити. І звістили ті пресвітери людям усі слова, котрі блаженний Петро про Арія вирік, як і те, що заповідав їм, щоб не приймали Арія до святої Церкви як вовка і ворога Сину Божому.