Почув же беззаконний той цар про преподобного отця Стефана, що постив у Авксентієвій горі, котрий великий є муж у чеснотах, премудрий у Святому Писанні, і проходить про нього слава повсюди, і всі його мають як одного із давніх святих отців, наслідують же щодо святих ікон, бо старанно навчає всіх іконного поклоніння, — і намислив звабити святого Стефана і привести його до свого однодумства, гадаючи, що коли святого до своєї єресі схилить, то велику від того силу їхні злочестиві догми матимуть. Закликав одного ближнього свого патрикія, першого радника, вправного й солодкомовного ритора, на ймення Каліст, і повелів іти до преподобного Стефана і царську волю та повеління звістити, щоб зволив до собору, який був на іконне відкинення, і щоб рукою своєю підписав догми, складені на соборі. Послав цар і дари преподобному через Каліста — не золото, не срібло, відав-бо, що той не потребує такого, але всілякі овочі, якими звик харчуватися преподобний: дактилі, і мигдалі, і смокви. Каліст же, дійшовши до преподобного, поклав йому з дарами й слова царські та, простерши хитросплетену мову свою, бесідував із ним довго від давніх книг і майстерним добровіщанням намагався словесно здолати блаженного і схилити до того, щоб піддався царській волі і собора їхнього, що відбувся, аби підписав. Святий же після довгої бесіди, в якій Калістові на всі його слова мудро відповідав, нарешті сказав із дерзновенням, безбоязно: "Я собору вашого, брехні та порожньослів'я наповненого, не підпишу ані не похвалю його ніколи, не маю назвати "гірке за солоне", а "світло за темряву", щоб не навести пророчі клятви на свою голову; за святі ж ікони вмерти готовий і не дбаю про царську грізну засторогу". Тоді простяг руку й, склавши пригорщу, мовив: "Коли б мав я крові в собі тільки цю пригорщу, і ту за Христову ікону пролити не пожалів би. Дари ж, які від царя свого приніс ти, віднеси назад, бо добра того не потребую, а з Божественним Писанням говорю: "Олива же грішного хай не намастить голови моєї", і єретична їжа хай не усолодить мого горла". Ці слова почувши, Каліст наповнився сорому й повернувся, повідаючи все цареві, що чув од Стефана. Цар же безмірною ярістю розпалився, відтак того ж Каліста знову послав із жорстокими воїнами на Авксентієву гору, щоб преподобного Стефана витягли з його келії, відвели до монастиря, котрий був там під горою і звався Трихинарія, і там аби у темницю його замкнули. І сталося так: напали-бо на келію святого, відбили двері ногами й немилосердно витягли геть блаженного та й відвели до того монастиря, а з ним і всіх учнів його у темниці зачинили, і стерегли воїни, сівши під дверима, і чекали подальшого царського указу. Бувши зачинений у темниці, преподобний велеголосно з учнями співав: "Пречистому Твоєму образові поклоняємося, Благий!" — і пробули в темниці шість днів, не вживши в ті дні анітрохи їжі. Коли ж настав сьомий день, прислано було від царя, щоб Стефана було повернуто в його келію, бо тоді несподівана прийшла до царя звістка, що звідомляла про війну зі скитами; через те цар залишив на той час чинити зі Стефаном бран, маючи перед собою скитське нашестя.