Коли це святий Стефан сказав, Никомидійський єпископ Констянтин, швидко вставши зі свого престола, кинувся на праведного, який сидів на землі, і вдарив ногою його в лице. Відтак один зі зброєносців, ярісний, також ногою в черево його вдарив, і впав блаженний назад, він-бо бив його ногою у груди. Це Каліст-патрикій побачив й обурився супроти такого безсоромного і дерзотного діла, і повелів усім замовкнути. Відтак рече до Стефана: "Дві речі маєш перед собою: або собор підписати, або вмерти, як такому, що відкидає закона отців, навчених Богом. Вибери собі швидко одне із двох". Богоодуховлений же Стефан зголосив: "Послухай слів моїх, пане патрикію, це з великим апостолом Павлом голошу: "Бо для мене життя — то Христос, а смерть за чесну Його ікону — то надбання". Казав уже тобі якось і знову кажу: "Коли матиму пригорщу крові, то й та нехай проллється за честь Христової ікони. Одначе повеліте, щоб було прочитано вашого собору законоположення, аби збагнув, з якої причини відкидаєте Божественні ікони". Тоді Констянтин, Никомидійський єпископ, узяв книгу й почав читати, був же заголовок книги такий: "Постанова святого вселенського Сьомого собору". Святий же Стефан, рукою помахавши й мовчати повелівши, закликав: "О дивоглядна брехня! На неміцній основі поклали свою неміцну споруду! Заради чого собор ваш святим називається? Адже ту прикладку "святий" від усіх святих відібрали і заповідаєте, щоб ніхто не дерзнув жодного із святих: ані апостола, ані пророка, ані мученика — святим називати. Як же ж може бути собор ваш святим, коли побиває і оскверняє святих. Називаєте собор ваш вселенським, але як же може бути вселенським, на ньому ж бо жодного не було патріярха і посланців од них не було, ані писанням не зболили на ваш собор. Покажіте мені хоча б одне від них послання, що маєте собору вашому зволення. Не може собор ваш зватися вселенським собором, але неправдивим. Коли ж сьомим його називаєте, то як може бути собор той сьомий, адже перші шість соборів відкидаєте? Коли ж хочете бути сьомим, то належить йому, щоб ішов слідом за шостим і п'ятим та іншими раніше відбутими соборами: без першого, і другого, і третього, і четвертого, і п'ятого, і шостого як може бути сьомий? Не є, отож, ваш собор сьомий, але перший, оскільки він перший відкинув постанови попередніх шести соборів". На ці слова відповіли ті, що сиділи: "Які це постанови, передані від шести соборів, відкидаємо? Не відкидаємо ми попередніх соборів і постанов їхніх, але приймаємо їх". Відповів святий: "Чи не в святих церквах собори були? У церквах, кажу, тих, що були прикрашені іконними оздобами. Перший — у Никеї, у просторій церкві того міста. Другий — у Константинополі, в церкві святої Ірини. Третій — в Ефесі, в церкві святого Богослова. Четвертий — у Халкедоні, в соборній митрополичій церкві. П'ятий же і шостий — у Константинополі, один у Святій Софії, другий же у палацовім храмі, названім Трулла. Всі оті церкви хіба не були наповнені святими іконами? І жоден із вищеназваних соборів не відкинув їх, як ваш собор відкидає! Дайте мені на це відповідь". Вони ж, таким словам його подивувашись, мовчали, один тільки із сидячих з ними сказав: "Воістину так є, як кажеш, Стефане!" Преподобний же Стефан, звівши на нього очі і руки піднявши, із глибини сердечної тяжко зітхнув і велеголосно заголосив: "Коли хто Господа Ісуса Христа в іконі, де Він зображений за єством людським, не шанує, анатема хай тому буде і хай має частку із тими, що кричали: "Геть, геть із Ним! Розіпни Його!". Вони ж, не можучи щось насупроти віщати, повеліли його відвести до темниці, самі ж, затуляючи лице своє із сорому, відійшли до тих, котрі послали їх.