Командир не відповів. Він відвів гвардійця вбік і щось йому пошепки сказав. Той наче завагався, але слухняно кивнув. Вислухавши наказ Оліветті, гвардієць повернувся до Ленґдона.

— Прошу сюди, містере Ленґдон. Уже чверть на десяту. Мусимо поспішати.

Вони рушили до дверей.

Вітторія кинулась було за ними.

— Я допоможу.

Олівері втримав її за руку.

— Ні, міс Ветро. Я мушу з вами переговорити. — Тон його не допускав суперечок.

Ленґдон із гвардійцем пішли. Оліветті з кам’яним обличчям відвів Вітторію вбік. Але поговорити з нею йому так і не вдалося. На поясі в нього голосно затріщала рація.

— Командире?

Усі повернулися в його бік.

Голос із рації звучав похмуро.

— Раджу вам увімкнути телевізор.

80

80

Дві години тому, виходячи з таємних архівів Ватикану, Ленґдон навіть подумати. не міг, що потрапить туди ще раз. Однак тепер, подолавши весь довгий шлях у супроводі швейцарського гвардійця, він знову опинився в знайомій будівлі.

Гвардієць зі шрамом вів його поміж рядами прозорих боксів сховищ. Тиша в архіві тепер чомусь гнітила сильніше, і Ленґдон, був вдячний своєму супутникові, коли той її порушив.

— Думаю, це тут, — сказав гвардієць, привівши Ленґдона в кінець зали, де вздовж стіни стояли в ряд скляні бокси трохи меншого розміру. Він швидко проглянув написи на сховищах і показав на одне з них. — Так, це тут. Саме там, де й казав командир.

Ленґдон прочитав напис. ATTIVI VATICANI. Майно Ватикану. Він пробіг очима перелік позицій. Нерухомість... валюта... банк Ватикану... антикваріат... І так далі.

— Документи на все майно Ватикану, — пояснив гвардієць.