— Але ж зловмисник викрав чотирьох кардиналів. Це однозначно свідчить про глибше проникнення у Ватикан, ніж ми припускали.

— Не обов’язково. Не забуваймо, що кардинали сьогодні довго пробули в музеях Ватикану і в соборі Святого Петра, обираючи час, коли там не було туристів. Можливо, кардиналів викрали саме звідти.

— Але як їх вивели назовні?

— Цього ми ще не з’ясували.

— Зрозуміло. — Камерарій зітхнув, встав з-за стола й підійшов до Оліветті. — Командире, я хочу почути ваш план евакуації.

— Ми його ще остаточно не сформулювали, сеньйоре. Крім того, я впевнений, що капітан Рошер знайде антиматерію.

Рошер, на знак подяки за виказану довіру, виструнчився і клацнув підборами.

— Мої люди вже перевірили дві третини території білих зон. Шанси високі.

Камерарій, схоже, не поділяв такого оптимізму.

Цієї миті до кабінету зайшов гвардієць зі шрамом під оком. У руках він тримав карту Рима. Він рішуче підійшов до Ленґдона.

— Містере Ленґдон? Я вже маю інформацію щодо West Ponente, яку ви просили.

Ленґдон швидко прожував печиво.

— Чудово. Дозвольте глянути.

Гвардієць із Робертом розклали карту на столі. Вітторія підійшла до них. Інші продовжували розмову, не звертаючи на них уваги.

Солдат показав на майдан Святого Петра.

— Ми тут. Центральна лінія подиху West Ponente спрямована точно на схід — убік від Ватикану. — Гвардієць накреслив пальцем пряму від майдану Святого Петра через Тібр і далі — аж до самого серця Старого Рима. — Як бачите, ця пряма перетинає майже все місто. Поблизу неї розташовано понад двадцять католицьких храмів.

Ленґдонові стало зле.

— Двадцять?