Ленґдон лежав під перевернутим саркофагом і відчував, що перебуває за крок від божевілля. Він намагався не думати про своє жалюгідне становище й відчайдушно змушував мозок перемкнутися на щось інше — математику, музику — будь-що. Але нічого не виходило. У голові стугоніло одне.
Прищемлений рукав піджака у мить падіння саркофага, на щастя, вивільнився, і тепер Ленґдон мав дві вільні руки. Однак користі з них було мало. Він натиснув щосили на стелю крихітної камери, але вона навіть не ворухнулась. Хоч як це дивно, тепер Ленґдон шкодував, що вивільнив рукав із-під каменя.
Коли Ленґдон спробував підважити саркофаг вдруге, рукав задерся, і він побачив слабке світіння давнього друга Міккі. Йому здалося, що зеленувате обличчя з мультфільму кепкує з нього.
Ленґдон розглянувся в пошуках ще хоч якогось натяку на світло, однак краї саркофага всюди щільно прилягали до підлоги. Кляті італійські перфекціоністи, подумки вилаявся він. Тепер Ленґдон став жертвою тієї самої художньої майстерності, про яку завжди так захоплено розповідав студентам... Бездоганні кути, точні паралелі і, звичайно ж, тільки найякісніший
Виявляється, досконалість може задушити.
— Та підніми ж ти цю заразу, — сказав він собі вголос, сильніше впираючись долонями в дно, до якого поприставали кістки. Саркофаг ледь зрушився. Стиснувши щелепи, він зробив ще одне зусилля. Цього разу кам’яна брила піднялась на чверть дюйма. По периметру блиснула смужка світла і зникла — з глухим стуком саркофаг знову впав на підлогу. Ленґдон лежав у темряві й віддихувався. Він спробував підважити саркофаг ногами так, як раніше. Але тепер, коли той лежав повністю на підлозі, всередині не залишилося місця навіть, щоб розігнути коліна.
Ленґдона охопив панічний страх, і йому почало здаватися, що саркофаг стискається навколо нього. Він відчайдушно боровся з цим відчуттям, чіпляючись за рештки здорового глузду.
— Саркофаг, — вимовив він уголос безстороннім тоном науковця. Але сьогодні навіть ерудиція була йому ворогом.