Гвардієць затримався в коридорі.
— Містере Ленґдон, можна вас про щось запитати?
— Звичайно.
— Мені й моїм товаришам не дає спокою одна річ. Ті останні кілька хвилин... Що насправді
Ленґдон занепокоївся. Він знав, що момент істини неодмінно настане. Вони з Вітторією вже обговорили це вночі, дорогою з майдану Святого Петра. І вже тоді все вирішили. Задовго до того, як одержали листа від Папи.
Батько Вітторії мріяв, що відкриття антиматерії стане поштовхом до духовного пробудження. Він, безумовно не хотів нічого такого, що сталося минулої ночі, проте залишався один незаперечний факт... Цієї миті люди по всьому світу сприймали Бога так, як не сприймали ніколи раніше. Скільки ще діятимуть ці чари — Ленґдон і Вітторія не мали уявлення, однак твердо знали, що не псуватимуть цього духовного свята скандалом і сумнівами.
— Містере Ленґдон? — знову озвався Шартран. — Я запитав вас про гелікоптер.
— Так, знаю... — Ленґдон сумно усміхнувся. Він відчував, що слова йдуть у нього не з голови, а з серця. — Можливо, це через шок від падіння... але щось сталося з моєю пам’яттю... якесь провалля...
— Ви
Ленґдон зітхнув.
— Боюся, це назавжди залишиться таємницею.
Повернувшись до спальні, Ленґдон вкляк на місці від того, що побачив. Вітторія стояла на балконі спиною до балюстради і дивилась на нього. Вона здалася йому небесним видінням... Тендітний силует на тлі місяця. У білосніжному махровому халаті вона скидалася на римську богиню. Туго зав’язаний пасок підкреслював її витончену фігуру. За нею над фонтаном Берніні здіймався легкий туман, і складалося враження, ніби її оточує сяючий німб.
Ленґдон раптом відчув нестримний потяг... якого ще не відчував ніколи до жодної жінки. Він тихо поклав діамант ілюмінатів і листа від Папи на тумбочку біля ліжка. Пояснення можуть і зачекати. Він пішов до неї на балкон.
— Ти прокинувся, — грайливо прошепотіла вона. —