Матір тягнула її догори, а Рейчел, зібравши докупи останні сили, відштовхнулася ногами, на яких висіли важучі ковзани. І матір вихопила її зі смертельних обіймів крижаної води. А потім, витягнувши промоклу дочку по льоду аж на засніжений берег річки, знесилено упала і розридалася.

Рейчел, відчуваючи, як стає дедалі задушливіше, розплющила очі і побачила навколо себе темряву. Вона почула, як матір шепоче їй з того світу, і голос її звучав чітко і ясно в тісному просторі потопаючого «Тритона».

Штовхайся ногами.

Рейчел поглянула на купол угорі. Зібравши залишки сил та рішучості, вона влаштувалася на сидінні, яке зараз набуло майже горизонтального положення. Лежачи на спині, Рейчел зігнула коліна, підтягнула ноги скільки змогла, націлила і щосили випрямила вгору. З несамовитим криком відчаю і напруження вона вдарила ногами в центр купола. Нестерпний біль гострим лезом штрикнув її в литки і віддався аж у мозку, від чого вона мало не знепритомніла. Раптом у її вухах загуркотіло, і вона відчула, як тиск у кабіні зі свистом вирівнявся. Ущільнення з лівого боку купола зрушило з місця, і величезна скляна бульбашка частково змістилася і прочинилася, як двері.

У кабіну хлинув стрімкий потік води і кинув Рейчел до задньої стінки. Океан увірвався всередину, завирував під її спиною, підняв Рейчел і закрутив, як шкарпетку в пральній машині. Вона сліпо намагалася намацати за що вхопитися, але надто вже швидко її обертало в усі боки. Коли кабіна заповнилася водою, Рейчел відчула, як батискаф почав вільне падіння на дно. Потік води вдарив її об скло угорі й притиснув до нього. Довкруж вибухнула хмара бульбашок, і Рейчел знову потягнуло — тепер ліворуч і вгору. Вона сильно вдарилася стегном об скляний купол.

І врешті опинилася на свободі.

Перекручуючись і обертаючись у теплій водянистій темряві, Рейчел відчула, як починають боліти її легені, вимагаючи повітря. Вибирайся на поверхню! Вона обдивилася довкола, шукаючи світла, але не побачила нічого. її світ був однаковим у всіх напрямках. Чорна темрява. Відсутність тяжіння. Незрозуміло, де верх, а де низ.

І цієї моторошної миті Рейчел усвідомила, що і гадки не має, куди плисти.

А за тисячу футів під нею тонучий гелікоптер «кайова» зігнувся і зібгався під безжальним тиском води, як дитяча іграшка. П’ятнадцять потужних протитанкових ракет «хелфаєр» ще витримували страшну вагу, що на них тиснула, але довго так тривати не могло.

За сто футів над океанським дном потужний мегаплюм підхопив рештки вертольота, засмоктав їх униз і кинув на розжарену кору магматичного купола. Як у сірниковій коробці, де один сірник підпалює решту, ракети «хелфаєр» вибухнули і пробили в магматичному куполі зяючу діру.