Сато почекала, поки її команда збереться і підготує Беламі для виконання завдання. Архітектор, здавалося, і досі не оговтався від потрясіння, яке пережив, коли переглядав файл на ноутбуці директорки відділу безпеки. Беламі прекрасно зрозумів точку зору Сато і тепер в усьому йшов їй назустріч.

— Усе готово, пані, — сказав агент Сімкінс. За командою Сато двоє агентів провели Беламі дахом і, спустившись із ним до сходового колодязя, прямували до першого поверху, щоб зайняти там позиції.

Сато підійшла до краю будівлі і зазирнула вниз. Зарослий деревами квадратний парк займав цілий квартал. «Тут є де сховатися». Група Сато прекрасно розуміла важливість раптового і несподіваного перехоплення. Якщо об’єкт відчує тут їхню присутність і вирішить ушитися, то... Директорка навіть подумки такого не допускала.

Вітер на вершечку будівлі був поривчастий та холодний. Сато обхопила себе руками і ширше розставила ноги, щоб її, бува, не здуло за край. З цієї високої виграшної позиції майдан Франкліна видався меншим, аніж вона звикла його бачити внизу, і не так щільно забудованим. «Де ж тут будівля номер вісім?» Цю інформацію Сато наказала роздобути своєму аналітикові Нолі, від якої очікувала звістки з хвилини на хвилину.

Ось внизу з’явилися агенти і Беламі. Схожі на мурашок, вони розосередилися і зникли в темряві засадженої деревами зони. Сімкінс поставив Архітектора в центрі безлюдного парку, а сам разом із групою розчинився в природному середовищі, щезнувши з виду. Кілька секунд — і Беламі залишився на самоті. Тремтячи від холоду, він походжав під вуличним ліхтарем туди-сюди.

Сато не мала до нього співчуття.

Вона підкурила цигарку і затяглася, відчуваючи теплий дим у своїх легенях. Задоволена тим, що все внизу йшло за планом, вона відійшла від краю, чекаючи на два телефонні дзвінки — один від аналітика Ноли, а другий — від агента Гартмана з Калорама-Гайтс.

РОЗДІЛ 94

РОЗДІЛ 94

«Обережніше! Не так швидко!»

Ленґдон ухопився за сидіння «ескалади», коли авто вилетіло з-за повороту так стрімко, що мало не стало на два колеса. Або агент Гартман хотів похизуватися перед Кетрін своєю водійською майстерністю, або він мав наказ дістатися до Пітера Соломона швидше, ніж той встигне щось сказати представникам місцевої влади.

Професор пережив чимало неприємних секунд, поки водій грав наввипередки з червоним світлом на перехрестях в Ембасі-роу, а тепер вони вже мчали звивистими вулицями району Калорама-Гайтс. Кетрін на ходу вигукувала напрямки, бо минулого дня вже побувала в помешканні чоловіка, який викрав Пітера.