— Констеблю! — скрикнула Кетрін на бігу. — А де Пітер Соломон?

Ленґдон кинувся слідом за нею, але раптом в око йому впав якийсь несподіваний рух. Ліворуч, у вікні вітальні, він побачив, як зачиняються ворота на під’їзну доріжку. «Дивно». Щось іще впало йому в око... на що він спочатку не звернув уваги через сліпучі фари. Півдюжини авто, як прийдеться розставлені на галявині, аж ніяк не були схожі на поліцейські машини та машини служби охорони.

«"Мерседес"... "Гаммер"... "Тесла Родстер"?»

І цієї ж миті Ленґдон збагнув, що голоси, які він чув, линули з телевізора в їдальні.

Повертаючись, як у сповільненій прокрутці на екрані, Ленґдон гукнув:

— Кетрін, стривай!

Та, обернувшись, він побачив, що Кетрін Соломон уже не біжить.

Вона летить.

РОЗДІЛ 95

РОЗДІЛ 95

Кетрін Соломон відчула, що падає, але не зрозуміла чому.

Вона бігла через хол до охоронця в їдальні, але раптом відчула, як ноги зачепилися за невидиму перешкоду і її тіло злетіло у повітря.

А тепер поверталося на землю, а точніше, на дубову підлогу.

Кетрін із розгону вдарилася грудьми об долівку, і їй забило дух. Масивний вішак-стійка захитався і важко гепнувся поруч, мало не зачепивши її. Хапаючи ротом повітря, Кетрін підвела голову і побачила, що до основи вішака прив’язано тонкий дріт, що тягнувся через хол. Більше того, жінка-охоронець на стільці і пальцем не поворухнула.

«Що це за штучки дурнуваті?»

— Кетрін! — гукнув їй Ленґдон, і вона перекотилася набік, щоб побачити його. І відчула, як у неї кров застигла в жилах. «Роберте! Обережно, ззаду»! Кетрін хотіла закричати, але не змогла, бо ще не оговталася від удару. Вона лише спостерігала, наче в якомусь жахливому уповільненому повторі, як Ленґдон біжить через хол їй на допомогу, не бачачи позаду себе агента Гартмана, а той спотикається, вхопивши себе руками за шию, щоб висмикнути за руків’я довгу викрутку, що стирчить з його шиї, а крізь пальці у нього бризкає кров.

Коли агент заточився і впав, Кетрін побачила його убивцю.

«Боже мій — ні!»

Цей чоловік, що мав на своєму голому тілі лише якусь химерну пов’язку на стегнах, вочевидь ховався біля парадних дверей. Його м’язисте тіло з ніг до голови вкривали дивовижні татуювання. Грюкнувши дверима, він кинувся через хол навздогін за Ленґдоном.

Агент Гартман упав на підлогу тієї миті, коли зачинилися парадні двері. Ленґдон спантеличено озирнувся, але татуйований чоловік був уже поруч і штрикнув йому в спину якимось пристроєм. Блиснуло світло, засичав електричний розряд, і Кетрін побачила, як Ленґдон заціпенів. З широко розплющеними скляними очима він подався уперед і впав на підлогу нерухомою паралізованою купою ганчір’я, вдарившись об вершечок піраміди у своїй сумці, від чого та випала на підлогу.