По руках і плечах жінки побігли мурашки. Їй захотілося ввімкнути світло, але запис тривав, і вона не спромоглася на те, щоб поворухнутися.

«A SWEEPER!» — закричав Метью Ріґґсон.

Після крику в кабіні пролунав звуковий сигнал, одночасно з яким у запис увірвався третій голос:

«Continental fourteen-nineteen! Climb! CLIMB NOW!»

(Диспетчер… — не рухаючись, навіть не дихаючи, відзначила Діана.)

«Eeh… — далі нерозбірливо: шум вітру, якийсь вигук, скрип завад. — Go around! Full power!»

Метью щось відповів командиру, проте Діана розрізнила лише закінчення фрази:

«…not going!»

«What?!»

Знову обізвався Метью, але ця частина запису прозвучала невиразно. За секунду стугін у кабіні посилився, і Діана здогадалась, що хтось із пілотів перевів двигуни у злітний режим.

Відразу по тому Радислав Ротко відчайдушно закричав:

«Mathew, pull up! PULL U-U-UP!!!»

Вони наближались до снігоочисника. Діана затулила рота долонею. Тіло обсипали краплини холодного поту. У шлунку все перекрутилося.

Насамкінець Радислав розпачливо й несамовито прокричав українською:

«Давай! Давай! Давай! ДАВАЙ ЖЕ, БЛЯДЬ!!!» — у голосі змішались страх, безсилля й невимовний відчай. Після цих слів запис обривався.

Не усвідомлюючи, що файл закінчився, Діана зірвала з голови навушники і жбурнула їх на стіл. Обхопила збіліле обличчя руками і, безпорадно кліпаючи й хапаючи ротом повітря, наче альпініст, якому не вдається витягти достатню кількість кисню із розрідженого повітря, втупилась в екран комп’ютера.

Спливло кілька хвилин.

Поволі заспокоюючись і відновлюючи дихання…

(думай про…)