У чому причина? Діана опиралась, не бажаючи замислюватись над цим запитанням, оскільки боялась укотре розчаруватися. Що це? Розбіжність між годинниками на землі та на борту літака? Сумнівно, бо тоді час, що відповідає зіткненню «ААРОНа» зі снігоочисником, також відрізнявся б. Що ще? Помилка під час розшифрування? Ще менш правдоподібно.

— Фак… — немов замороженими губами, витиснула Діана.

Відкривши одну з намальованих в AutoCAD’і схем, жінка цілу хвилину дивилась на неї, відмовляючись повірити в очевидне. За три секунди, йдучи із нормативною швидкістю приземлення 66,7 м/с, «ААРОН 44» пролетів би трохи більше двохсот метрів. І приблизно двісті метрів розділяли справжню та нормативну точки приземлення. Реальна траєкторія (якою її уявляла Діана, оперуючи даними із ЦФР) повністю збігалась із нормативною, якщо лайнер «відсунути» на три секунди назад у часі.

Голова затріщала від різкого болю, який виник раптово, спалахнув, наче лампочка від натиску невидимої кнопки на тілі. У мозку, гудучи, немов розсерджені джмелі, штовхалися уривки фраз…

(…не йде!)

(що?)

(скільки їм не вистачило часу?)

(дві-три секунди)

(якби Радислав помітив «Øveraasen» на три секунди раніше, затримка в реакції мала б вирішальне значення, а так…)

Діана повернулась до таблиці в Excel і глянула на рядок із підписом «Звуковий сигнал у кабіні». На записі із центру управління повітряним трафіком сигналу, звісно, не чути, зате тепер вона могла приблизно вирахувати момент, коли він пролунав насправді з огляду на нещодавно викрите зміщення. Діана відняла від 11,22 три секунди й отримала 22:04:08.22. Отже, Метью Ріґґсон дав повний газ за дванадцять секунд до зіткнення, після чого цілих п’ять секунд двигуни працювали в холостому режимі!