— Що?

— Я міг би просто поїхати, Гришо, ти добре мене знаєш, я не страждаю від надмірної сентиментальності, але я, попри все, поважаю тебе, а тому перед утечею хочу кинути тобі рятувальне коло. Гадаю, цього буде достатньо, щоб ти не перешкоджав мені рятувати власну шкуру.

Кругле обличчя Авер’янова витягнулося:

— Що ти верзеш? — він усе ще сердився, проте голос звучав менш рішуче.

— Дві хвилини тому я розмовляв зі своїми «есбешниками» і… — Дем’ян витримав коротку паузу, спостерігаючи, як зм’якло та пополотніло обличчя Григорія, — …і новини переважно невтішні. Рудик розкрив твою спробу приховати справжнє значення сигналу, що прозвучав у кабіні, та розповів про все Реві. На цей момент вони засіли в кабінеті Захаровича і, мабуть, вирішують, що робити з тобою.

— Нічого вони не зроблять! Ці бовдури не менше за мене прив’язані до літака! Ми всі в одному човні, Дем’яне, хіба ти забув?

«Ми були в одному човні, поки ти не почав убивати людей», — подумав Дем’ян, але вголос сказав інше:

— Якби це було найбільшою проблемою, я б не тікав з України. Столяр, схоже, знову щось вивідала, бо зранку зателефонувала французькому слідчому і дуже допитувалась, хто, крім співробітників ВЕА, мав вільний доступ до ЦФР. Та найгірше — і я про це попереджав тебе, Гришо, що після звістки про смерть пілота розпустив нюні наш програміст.

Авер’янов химерно схлипнув:

— Що він зробив?

— Зателефонував Діані Столяр, поскиглив про те, як йому важко, і домовився про зустріч.

— Гнидо! — закричав Григорій; відлуння прокотилося стоянкою. — Коли?! Коли він її набирав?!

«Господи, що з тобою сталося, Гришо?..»

— Не кричи, — Шафін невдоволено зиркнув на наручний годинник: — Десять хвилин тому. Вони зустрічаються за дві години біля універмагу «Україна».

Авер’янов знову скривився, обличчя стало страшним. Кутики повних губ опустились, рот вигнувся літерою П. Дем’ян Шафін поставив коробку з документами до багажника і зачинив дверцята. Підступив до росіянина і поплескав його по плечу:

— Це все, що я можу зробити для тебе, Гришо. Далі мусиш гребти сам. Прощавай!

Шафін обійшов машину й усівся на водійське сидіння, але ще до того, як він повернув ключ запалення, Авер’янов залетів до вестибюля першого поверху і помчав до ліфта. Шкіра його обличчя нагадувала поверхню погано випаленого глиняного горщика; очі випирали з орбіт, на повіках виступав гній.

Поки кабіна спускалась, росіянин помалу опановував себе. Якщо він хоче вибратись із цієї халепи, йому потрібно забути про злість і почати мислити тверезо. Зробити це було важче, ніж сказати, бо від однієї думки про Столяр Авер’янов сірів і хижо оскалювався. Зрештою чоловік сяк-так опанував себе.