Розповнілі попелясті хмари сунули низько і так швидко, що від довгого споглядання починало паморочитись у голові. Зрідка в сірому покривалі, неначе усмішка на лиці дитини, виникав просвіт, крізь який визирало холодне сонце, встромляючи косий гострий промінь у багатоповерхівки на півночі міста. За винятком низин, де утворились калюжі, асфальт був сухим: дужий вітер висмоктував вологу з найменших щілин.

Діана тупцяла навпроти просторого ґанку універмагу «Україна» і розглядала вітрини, сподіваючись таким чином приглушити нетерпляче поколювання в усьому тілі. Серце глухо тарабанило, не заспокоюючись протягом усього часу, поки вона добиралась з Борщагівки до центру міста. За дві хвилини до першої вона не витримала, притупуючи — від нетерплячки, а не від холоду — ногами, повернулась до бульвару Шевченка і стала виглядати Дениса.

Діана виокремила в натовпі, що плив із бульвару, худорляву постать програміста, щойно він порівнявся із провулком Бєлінського, за кількасот метрів від площі Перемоги. На голові Дениса була шапка, але Діана безпомилково впізнала куртку, у якій хлопець літав до Парижа. Частими, куцими ковтками наповнюючи легені повітрям, намагаючись у такий спосіб угамувати збожеволіле серце, жінка рушила йому назустріч.

Проходячи повз готель «Либідь», Діана розминулась з високим плечистим чоловіком у легкій шкірянці, який крокував до припаркованого на тротуарі громіздкого чорного «Range Rover’а». Вона оглянула чоловіка неуважним поглядом, подумавши: «Хіба йому не холодно в одній осінній шкірянці посеред зими?» — і зразу викинула ґевала з голови. Вона не бачила обличчя, бо здоровань дивився в той бік, що й вона: навскоси через плутане перехрестя п’ятьох доріг — широких проспекту Перемоги та бульвару Шевченка і вужчих, але не менш запруджених автомобілями, вулиць Дмитрівської, Саксаганського і Старовокзальної. Краєм ока Діана вихопила лише масивну шию і ретельно виголену м’ясисту потилицю. Ґевал промайнув перед нею й за секунду, обійшовши «Range Rover» спереду, сів за кермо. Двигун утробно захурчав.

Денис Плюйко наближався до перехрестя.

Загорілось зелене світло на пішохідному переході через бульвар Шевченка. Машини, що їхали з площі Перемоги, зупинилися.

Діана підійшла до переходу через Саксаганського — багатоповерхова будівля готелю «Либідь» височіла за її спиною — і зупинилась, вирішивши дочекатись програміста. Денис устиг перейти лише половину бульвару Шевченка. Червоне світло спалахнуло, затримавши хлопця на краю алеї, що тягнулась через увесь бульвар, розділяючи його навпіл. Потік авто, сигналячи й штовхаючись, рвонув з площі на бульвар Шевченка, поспішаючи протиснутись до центру міста.