Одночасно спалахнуло зелене світло на переході через Старовокзальну і Саксаганського. Водії автомобілів, які застрягли на Саксаганського, притискалися обличчями до вікон, нервово позираючи на почеплені над дорогою світлофори. Дехто нетерпляче сигналив.

Більшість пішоходів, що прямували до готелю «Либідь», спершу перетинали бульвар, а вже потім вулицю Саксаганського, однак Денис, переконавшись, що перехрестя цілковито вільне, вирішив зрізати шлях і пішов навпростець до Діани.

З-під капота «Range Rover’а» вирвалось придушене гарчання.

— Стій! — крикнула Діана, руками привертаючи увагу програміста. — Зупинись!

Денис удруге спробував усміхнутися, махнув над головою рукою, думаючи, що Діана з ним вітається, і пришвидшив крок.

«Range Rover», вискнувши шинами, зірвався з місця і вискочив на дорогу. Денис у цей час знаходився посеред окресленого суцільними білими лініями «острівця», якраз у тому місці, де вулиця Саксаганського вливається у бульвар. Він стримів, наче стовп посеред голого поля, у самому центрі перехрестя.

— СТІ-І-І-ІЙ! — хапаючись за голову, дзвінко закричала Діана, але її викрик потонув у реві 4,4-літрового двигуна.

Опинившись на дорозі, «Range Rover» помчав уперед, набираючи швидкість. Денис побачив машину і закляк. Інстинкт наказував йому рятуватись, тікати, бігти геть або хоча б відстрибнути, але інша сила скувала м’язи, прицвяхувавши його до одного місця. Хлопець повірити не міг, що його можуть убити посеред білого дня на очах у сотень киян. Він відкрив рота, несвідомо виставив худі руки вперед і спостерігав, як чорний позашляховик, скажено ревучи мотором, мчить просто на нього. Денис зрозумів, що помилявся, надіючись, що джип промчить повз, усвідомив, що перед ним не піжон, якому заманулось похизуватись крутою тачкою перед роззявами, а професійний убивця, за секунду до зіткнення.

На швидкості 96 км/год автомобіль наїхав на хлопця. Високий капот «Range Rover’а» з лячним «бух!» зніс програміста з «острівця».

Діана закричала.

Від удару Дениса перевернуло в повітрі та відкинуло на шість метрів. Навіть коли він упав, сильно вдарившись головою об землю, сили інерції продовжували тягти тіло, яке лишало на асфальті вогкий слід з уривків шкіри, крові й мізків, у напрямі переляканих пішоходів, що повискакували на тротуар. Мертвий програміст, зачепившись за бордюр, востаннє злетів над землею, прокотився, метеляючи кінцівками, немов лялька-маріонетка, ще сім чи вісім метрів і, гулко вдарившись об заднє крило припаркованого в пішоходній зоні сріблястого «Daewoo Lanos», з’їхав на бруківку.