Джо Вайзер: «Медичні експерти воліють писати “самогубство” у графі “Причина смерті”, а не “безсоння”».

Білл: «Його спеціалізацією була Громадянська війна, а тепер він уявлення не має, що це взагалі таке, не кажучи вже про те, хто переміг у ній».

Деніза Полгерст: «Смерть така дурна. Акушерку, яка занадто повільно перерізує пуповину…»

Раптом немов якась сила увімкнула яскравий прожектор усередині його голови, і крик Ральфа простромив сонячний осінній день. І навіть шум моторів «Дельти-727», що йшов на посадку на злітно-посадочній смузі № 3, не зміг перекрити цей крик.

6.

Решту дня Ральф просидів на веранді будинку, який він ділив з Мак-Говерном, нетерпляче очікуючи повернення Луїзи. Він міг би ще раз подзвонити Біллу в лікарню, але не зробив цього. Бажання поговорити з Мак-Ґоверном минуло. Ральф ще не розумів усього, але знав тепер набагато більше. Якщо раптовий спалах осяяння й мав якусь цінність, то однаково не варто повідомляти Мак-Ґоверну, що саме сталося з його панамою, навіть якби Білл і повірив.

«Я мушу повернути панаму, — подумав Ральф. — І мені необхідно забрати сережки Луїзи».

Чудовий осінній день добігав кінця. З одного боку, нічого не сталося. З іншого ж — відбулася безліч різних подій. Світ аур навколо нього виникав і зникав, як з’являлися й танули хмарини, що пропливали в небі. Ральф майже безперервно спостерігав за ними, тільки раз відлучившись у туалет. Він бачив, як старенька місіс Бенніґен у яскраво-червоному пальті, спираючись на паличку, оглядала ряди осінніх квітів. Він бачив навколо неї ауру — чистенького рожевого, немов у немовляти, кольору — і сподівався, що в місіс Бенніґен не так і багато родичів, що очікують її смерті. Він бачив молодого, років двадцяти, чоловіка, що йшов до «Червоного яблука». Юнак у бляклих джинсах і в’язаному жилеті був ніби уособленням здоров’я, але Ральф бачив, як його ауру вкрив смертельний наліт, немов нафтова пляма, і яка обтріпана, напівстерта його «мотузочка».

Ральф більше не бачив ніяких лисих лікарів, але близько пів на шосту став свідком дивного лілового спалаху, що вирвався з-під кришки каналізаційного люка, це трихвилинне світіння неначе служило наочним прикладом спеціальних ефектів, які використав Сесіль Блаунт де Мілль у своєму біблійному епосі «Цар царів», — а потім воно просто зникло. Він бачив також величезного, схожого на доісторичного яструба «птаха», розпростертого між трубами старої олійні на розі Говард-стріт. «Птах» випромінював червоні й блакитні теплові струмені, схожі на довгі стрічки, вони тяглися до Строуфорд-парку.