Ральф: (— Коли це сталося? Коли?)

Лахесіс: (— Невдовзі після нашої зустрічі. Коли він виходив з лікарні. Співчуваю вам, і даруйте, що повідомляю сумну новину так незграбно. Ми дуже рідко розмовляємо з шот-таймерами, тому й забуваємо, як саме варто говорити. Я не хотів образити вас, Ральфе і Луїзо).

Луїза сказала, що вона все розуміє, але сльози однаково котилися по її щоках, і Ральф відчув, як вони навертаються на очі і йому. З думкою, що Білл міг умерти — що його забрав безмозкий карлик у брудному халаті, — змиритися було важко. Як можна повірити, що Мак-Ґоверн більше ніколи іронічно не зведе брову? Ніколи не буде просторікувати про те, як погано старіти? Неможливо. Ральф різко повернувся до Клото:

(— Покажи нам.)

Клото, здивовано, майже зніяковіло: (— Я… не думаю…)

Ральф: (— Для нас, шот-таймерів, бачити — те саме, що повірити. Хіба ви цього не знали?)

Несподівано заговорила Луїза:

(— Так — покажіть нам. Але стільки, скільки ми зможемо зрозуміти й прийняти. Постарайтеся, щоб нам не стало гірше, ніж є.)

Клото й Лахесіс, переглянувшись, знизали плечима. Лахесіс підняв два пальці правої руки, створюючи зелено-голубий потік світла. У ньому Ральф побачив чітке зображення коридора відділення інтенсивної терапії. З’явилася медсестра з візком, на якому були розкладені ліки. Оддалік вона мовби зігнулася, а потім зникла з очей.

Луїза, захоплено, незважаючи на обставини: (— Все одно що дивитися кіно на поверхні мильної бульки!)

З палати Боба Полгерста вийшли Мак-Ґоверн і сливовий пан. Мак-Ґоверн був у старому светрі, а його приятель застібав «блискавку» куртки; очевидно, вони вирішили відкласти сидіння біля смертного одра до наступного дня. Мак-Ґоверн повільно плівся за сливовим паном. Ральф бачив, що його сусід, а почасти й друг має не такий уже й хороший вигляд.

Він відчув, як Луїза стиснула його руку. Ральф погладив її по долоні.

Не дійшовши до ліфта, Мак-Ґоверн зупинився, притулився до стіни й похнюпив голову. Вигляд у нього був, як у бігуна на фініші виснажливого марафону. Якусь мить сливовий пан продовжував іти. Ральф бачив, як ворушаться його губи, і подумав: «Він розмовляє з порожнечею, але ще не знає цього».

Раптово Ральфові перехотілось дивитися.

Усередині синьо-зеленого екрана Мак-Ґоверн схопився за груди. Друга рука розтирала горло. Ральф не міг сказати напевне, але йому здалося, що в очах Білла застиг страх. Ральф згадав гримасу ненависті, що спотворила обличчя лікаря № 3, коли той зрозумів, що шот-таймер втручається в його справи з приблудним собакою. Що ж тоді він сказав?